«Ми Можемо»: маніфест сили та рівності для особливих родин Кривого Рогу

Виховання дитини з інвалідністю — це шлях, який вимагає не лише колосальної витримки, а й середовища, де тебе розуміють без зайвих слів. Криворізька громадська організація «Ми Можемо» стала саме таким осередком для багатьох сімей, надаючи системну підтримку дітям, молоді з особливими потребами та їхнім батькам.

Це не просто осередок благодійності, а жива спільнота, де допомагають долати соціальну ізоляцію, розвивати таланти та знаходити віру у власні сили. ГО «Ми Можемо» вже не перший рік засвідчує : діагноз не є перепоною для повноцінного життя.

Боротьба за право на звичайне життя

– Яка боротьба?— запитаєте ви. Але батькам доводиться постійно засвідчувати, що їхні діти можуть не просто існувати, а жити: навчатися, займатися спортом чи музикою, самостійно організовувати побут і навіть заробляти гроші, виконуючи доступну роботу.

Ця боротьба триває від самого народження дитини й супроводжує ці родини все життя. Убитим горем людям доводиться щодня долати кам’яну стіну непорозуміння, байдужості та нещирого співчуття. Гарт здобувається руйнуванням стереотипів: від первісного «у вашої дитини такий діагноз» до жорстких «вам до нас не можна» або «йому буде складно, навіть не пробуйте».

Хвороба дитини — це іспит не лише для сім’ї. Це мірило розвитку всього суспільства: наскільки ми готові бути толерантними та відстоювати права кожного.

Спільний дім для особливих родин

Історія «Ми Можемо» розпочалася понад десять років тому із п’яти мам дітей із синдромом Дауна. Коли у Тетяни Верхоломчук народився молодший син Тарас, вона сприйняла його діагноз як виклик — створити умови для розвитку, попри все.

«Мій Тарас уміє читати, писати, рахувати. Він займається спортом. Я за освітою вчитель, тому навчати — це моє. І коли у мене вийшло, з’явилося бажання передати ці знання іншим батькам. Щоб вони знали: синдром Дауна — це не кінець життя. Така дитина може приносити користь суспільству та повністю змінити світогляд батьків, даруючи їм незабутні хвилини радості», — переконана голова організації Тетяна Верхоломчук.

Сьогодні спільнота об’єднує понад 50 родин, де виховуються діти з різними порушеннями розвитку. Тут не вимагають довідок чи фіксованих внесків — головне лише бажання підтримувати одне одного. Щосуботи вони збираються у Криворізькій бібліотеці №15. Тут діти танцюють, малюють, спілкуються. У книжковому храмі проходять концерти, виступи митців, розвантажувальні заняття і, найулюбленіше, чаювання зі смаколиками.

«Вони –  наші діти, хоча більшість уже перетнула поріг повноліття. Але їхня щирість та залежність від батьків не дозволяють сприймати їх повністю дорослими. Вони потребують турботи, їх потрібно адаптовувати до сучасного життя», — додає Тетяна.

Театр, творчість і кавовий бізнес

У ГО «Ми Можемо» впевнено руйнують бар’єри. Діти опановували петриківський розпис із майстринею Вірою Єрифою, розвиваючи моторику та відчуття кольору. Потім цей напрям ми продовжили зі спеціалістами проєкту «Змістовно». Справжнім проривом став театральний проєкт «Краще разом» від «Шелтер+»: вихованці організації грали на одній сцені зі звичайними однолітками, перемагаючи страх простору, а згодом навіть поїхали на гастролі.

Особлива гордість — залучення молоді до роботи. Тарас та ще троє його друзів навчилися готувати каву. На міських фестивалях вони працювали на власних локаціях, отримуючи за це справжню платню. Це і є інклюзія в дії, яку бачить і приймає все місто.

Бар’єри, які залишаються

Тетяна Верхоломчук відверто ділиться проблемами, які ще чекають розв’язання:

• Вакуум після 18 років: коли дитина стає повнолітньою, багато освітніх, мистецьких і спортивних дверей для неї зачиняються.
• Доступність: секції для людей з інвалідністю часто або недоступні фізично, або занадто дорогі.
• Логістика: організація екскурсій потребує великих коштів на спецтранспорт, де без допомоги меценатів не обійтися.
• Працевлаштування: відсутність супроводу на робочих місцях, обмежена кількість вакансій.

Як стати частиною змін?

Щороку 21 березня організація проводить акцію «Lot of Socks» (різнокольорові шкарпетки). Це спосіб нагадати: люди з інвалідністю — такі ж, як і всі. Їх не треба жаліти, їх треба сприймати рівними.

ГО «Ми Можемо» — це відкрита спільнота. Тетяна Верхоломчук каже, що вони ніколи не шукають сім’ї навмисно: люди приходять самі, дізнавшись про організацію через «сарафанне радіо» у лікарнях чи реабілітаційних центрах. Але знайти їх можна і в цифровому просторі.

Організація має активну сторінку у фейсбуці. Це майданчик, де можна побачити щирі усмішки дітей, дізнатися про потреби спільноти або стати благодійником.

«Колись ми були замкнені кожен у власному болю. А зараз ми — велика сім’я. Ми вдячні кожному за квиток у кіно, допомогу з боулінгом чи просто тепле слово. Це дає нам сили рухатися далі. Бо ми — дійсно МОЖЕМО».

Автор: Лідія Душа,
фото ГО «Ми Можемо»

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.