35 років незалежності: монумент, що випередив історію


Історія іноді вносить свої корективи у людські задуми. Саме так сталося із монументом Героям визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. у Жовтих Водах. Він став одним із символів незалежної України, хоча його творці навряд чи могли передбачити такий розвиток подій.

3 серпня 1991 року в Жовтих Водах відкрили монумент Героям визвольної війни українського народу 1648–1654 років. 8 серпня місцева газета «Жовтоводські вісті» вийшла з репортажем про цю подію під заголовком «Слава Україні, героям слава!» А вже 24 серпня Верховна Рада України проголосила Незалежність.

Навряд чи хтось із учасників тих подій міг передбачити, наскільки символічним виявиться цей ланцюг дат. Пам’ятник, який проєктували за часів розквіту Радянського Союзу і будували в останні роки його існування як символ єдності двох народів, уже за три тижні опинився в іншій державі. Разом із країною змінився і його зміст. Усі 35 років нашої незалежності він був і залишається символом боротьби за свободу.

Від історії до символу

Жовтоводська земля посідає особливе місце в історії України. За переказами, саме тут у травні 1648 року військо Богдана Хмельницького здобуло першу перемогу в національно-визвольній війні українського народу. Битва на Жовтих Водах відкрила шлях до подій, які вплинули на хід історії України.

Минуло майже чотири століття, але пам’ять про козацьку звитягу не зникла. У місті Жовті Води є кілька монументальних об’єктів, присвячених тим подіям. Утім, справжньою архітектурною домінантою міста став монумент Героям визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

У другій половині ХХ століття радянська влада активно зверталася до теми козацтва. Проте історію традиційно подавали так, як того вимагала офіційна ідеологія. У 1954 році на державному рівні пишно святкували 300-річчя Переяславської ради. Тоді активно просувалася теза про нібито «віковічне прагнення українського народу до возз’єднання з Росією». Образ Богдана Хмельницького дедалі частіше використовувався як символ цієї політичної концепції. Саме в такому історичному контексті народилася ідея створення у Жовтих Водах масштабного монумента Героям визвольної війни 1648-1654 рр.

Як народжувався монумент

Історія створення скульптурної композиції бере свій початок у 1954 році. Тоді на київській виставці молодих скульпторів та архітекторів подружжя А.Білостоцький та О.Супрун представили свою роботу – метрову бронзову скульптуру «Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс та Іван Богун». Три вершники створювали композиційне коло, яке «читалося» з усіх точок. Проте твір не привернув  уваги влади, хоча й отримав схвальну критику у пресі.

У 1956 році один із членів правління товариства пам’яток історії та культури Жовтих Вод побачив у Київському музеї зображувального мистецтва УРСР макет пам’ятника і вийшов з ідеєю спорудити такий у місті. Через 16 років Рада Міністрів УРСР ухвалила рішення про його будівництво в Жовтих Водах. За пропозицією скульптора Білостоцького макет було удосконалено. Результатом творчих пошуків стала композиція, яку ми бачимо сьогодні.

Шлях від творчого задуму до відкриття монумента тривав майже чотири десятиліття. Проєкт неодноразово розглядали художні ради, погоджували в державних установах, удосконалювали окремі елементи композиції тощо. Авторський колектив шукав не лише художнє рішення, а й місце, де пам’ятник стане природною частиною історичного ландшафту. Композицію вирішили розмістити в міському парку на штучному пагорбі, який символізує спостережний пункт козацького війська під час битви на Жовтих Водах. Три вершники ніби завмерли за мить до вирішального бою, уособлюючи мужність, єдність і готовність боротися за свободу. Архітектурне рішення належить заслуженому  художнику УРСР, лауреату Державної премії імені Тараса Шевченка Василю Гнєзділову.

Дорога до Жовтих Вод

Бронзова скульптурна група була відлита Київським творчо-виробничим об’єднанням «Художник». Для цього жовтоводські будівельники навіть спорудили у Києві спеціальний монтажний павільйон. Саме там монумент повністю зібрали, перевірили кожну деталь, а потім знову розібрали, щоб перевезти до Жовтих Вод.

Свідком тих подій був Олександр Кузьмінський, нині пенсіонер, а в ті часи інспектор міської ДАІ. «Перевозили монумент до Жовтих Вод у червні 1985 року в розібраному стані чотирма великими вантажівками з напівпричепами, які виділили Жовтоводське управління будівництва та ДП «Схід ГЗК”, – згадує пан Олександр. – Супроводжував колону автомобіль служби безпеки. За кермом вантажівок були досвідчені водії, прізвищ, на жаль, не пам’ятаю. У Києві з майстерні Білостоцького частини скульптурної композиції завантажили на МАЗи. У машинах їх закріплювали на дерев’яних піддонах. Їхали по правій стороні Дніпра – через Обухів, Знам’янку, Олександрію. Рухалися повільно, були максимально зосередженими, хвилювалися. Під час перевезення виникали деякі перепони. В одному місці треба було проїхати під мостом, і ми побачили, що деякі автомобілі не пройдуть: висота частин пам’ятника завелика. Водії знайшли вихід – зменшили тиск у шинах до мінімуму і проїхали під мостом. Ми були дуже горді з того, що саме нам випала честь займатися такою важливою справою, яка залишила слід в історії».

Газета «Трудова слава» від 11 квітня 1986 року писала: «Наразі ведеться будівництво першої черги пам’ятника. Цього місяця будуть виконані підготовчі роботи під монтаж бронзової скульптури. А сам монтаж буде завершено у травні, після чого почнуться роботи з благоустрою, пов’язані з частковим переплануванням західної частини парку».

Довідково. Загальна висота пам’ятника – 11 метрів, шість із яких – висота скульптурної композиції з опорною плитою. Загальна вага монументу – 25 тонн. Основа земляного кургану обрамлена гранітним парапетом. Із лицьової сторони в основі кургану встановлено гранітний блок із бронзовим картушем та написом: «Героям визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.».

Шістнадцять днів до Незалежності

Урочисте відкриття монументу відбулося 3 серпня 1991 року. Неповторна атмосфера того дня передана у репортажі на першій шпальті місцевої газети «Жовтоводські вісті» від 8 серпня 1991 року під заголовком «Слава Україні, героям слава!» «Святкові заходи, присвячені 500-річчю українського козацтва, цього разу проходили під знаком відкриття пам’ятника Героям визвольної війни українського народу, – йдеться в публікації. – …Потік людей зливається з іскрометною мелодією українських пісень та козацьких маршів у виконанні духового оркестру «Воля», що прибув до Жовтих Вод із Тернополя».

На відкритті монументу був присутній і автор архітектурного проєкту Василь Гнєзділов. Його слова сьогодні можна сприймати як пророчі: «…церемонія урочистого відкриття відбувається в часи, коли Україна стає на шлях суверенітету…».

Про настрій того дня свідчать й інші рядки газетного репортажу: «Свято вийшло зі своїх берегів, наповнилося різноманітними зустрічами, пропагандою національної символіки. Були тут делегації Народного руху з Олександрії, Кривого Рогу, Жовтих Вод. Скрізь розвивалися блакитно-жовті прапори…»

До проголошення Незалежності України залишалося лише шістнадцять днів. Україна юридично перебувала ще у статусі Української РСР, а головне українське вітання: «Слава Україні!» вже звучало зі шпальт міської газети. Те, що тоді було відображенням суспільних настроїв, невдовзі стало символом незалежної України.

Сьогодні пам’ятник Героям визвольної війни українського народу є візитівкою Жовтих Вод. Тут проходять державні урочистості. Звідси в останню путь жовтоводська громада проводжає своїх Героїв, які загинули в російсько-українській війні. А шлях до монументу пролягає Алеєю Слави.

Минуло 35 років. Змінилися часи, змінилися сенси. Незмінним залишилося прагнення українців бути вільними на своїй землі.

Авторка висловлює щиру вдячність Жовтоводському історичному музею за допомогу у підготовці матеріалу.

Тетяна Корсуновська,
фото авторки та з відкритих джерел

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.