Від важкого поранення до протезування: історія морпіха Костянтина Гунькіна
Війна змінює долі. Вона випробовує людську силу, характер і віру. Та є люди, які навіть після найтяжчих ударів знаходять у собі сили не лише вижити, а й почати життя заново. Саме таким є шлях українського морського піхотинця Костянтина Гунькіна — шлях від важкого поранення до протезування, реабілітації та нової боротьби за повноцінне життя.
У листопаді минулого року ми познайомили вас, дорогі наші читачі, із Костянтином, захисником України родом із Одещини, морпіхом 37-ї окремої бригади морської піхоти, який 28 липня 2025 року отримав важке поранення під час захисту держави, і зокрема нашої рідної Дніпропетровщини. В одну мить життя розділилося на «до» і «після». Лічені хвилини вирішували його долю. Завдяки професіоналізму бойових медиків, побратимів і лікарів захисника вдалося врятувати. І як говорить сам Костянтин : «Мені не судилося померти, бо у мене на цій землі ще є багато незавершених та нових справ …» (Сміється)
Важким і болючим був шлях реабілітації та відновлення нашого героя : ампутація кисті правої руки, баротравма, численні множинні осколкові ураження тіла, 6 операцій, загоєння ран, відновлення функції правої руки, слуху, зору та тіла в цілому (як фізично, так і морально). Спочатку була реанімація у Запорізькій клінічній лікарні, далі переведення до Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова, тривале лікування у «Центрі травматології та ортопедії», реабілітація у реабілітаційному центрі «Recovery», пройдені операції у міській багатопрофільній клінічній лікарні ім. Руднєва, реабілітація в обласному госпіталі ветеранів війни, і, нарешті, довгоочікуване протезування у Superhumans_Львів (м. Винники) – центрі, який допомагає українським військовим і цивільним, котрі постраждали від війни, протезуватися якісними протезами, відновити здоров’я, фізичну активність і психологічний стан. Костянтин про весь період відновлення говорить так : «Після поранення у мене попереду були довгі місяці боротьби. Спочатку — операції, лікарняні палати та постійний фантомний біль у руці. Потім — виснажлива реабілітація, щоденна праця над собою, відновлення фізичних сил і психологічної рівноваги. Кожен день вимагав від мене витримки, терпіння та віри в те, що життя триває! Минув рік. Це був рік болю, випробувань, маленьких і великих перемог. Рік, який довів: справжня сила воїна полягає не лише у вмінні тримати зброю, а й у здатності не здаватися після найважчих ударів долі».
Найважче випробування Костянтин проходив не на полі бою, а вже після нього. Він вчився приймати нову реальність, заново виконувати звичні речі, долати труднощі та не втрачати оптимізму. Поруч були рідні, друзі, побратими, медики та реабілітологи, які допомагали пройти цей непростий шлях. Втрата кінцівки є одним із найскладніших випробувань, із якими може зіткнутися людина. Незалежно від того, чи сталося це внаслідок бойових дій, дорожньо-транспортної пригоди або іншої травми. Шлях від моменту поранення до повернення до активного життя потребує часу, професійної медичної допомоги та психологічної підтримки. Завдяки гарному ставленню до захисників України у «Центрі травматології та ортопедії» лікарні Мечникова, центрі «Recovery», обласному госпіталі ветеранів війни, лікарні ім. Руднєва – Костянтин швидко одужував. Справжні професіонали, які працюють у цих закладах, доклали максимум зусиль та поставили його на ноги у найкоротші терміни.
Важливим етапом стало протезування. Костянтин його дуже чекав. Сучасний протез відкриває нові можливості та максимально змінює життя людини після втрати кінцівки.
«Superhumans, – говорить Костянтин, – це справді унікальне місце, яке змінює життя після травми. Якщо почати від самого початку, то як тільки я отримав поранення, відразу у мене перша думка була в голові про те, де я буду ставити протез. Вагання стосовно Superhumans у мене також по факту не було, оскільки я дуже добре знав, багато чув через публікації в інтернеті про цей центр. Я дуже сподівався, що буде так, як у рекламі, де хлопцям допомагають, ставлять на ноги, хлопці ходять, радіють життю і в них усе добре. І тому мав велику надію на те, що все насправді так і станеться. Звичайно, там є черга, треба певний час чекати, але це того варте! Коли я став пацієнтом Центру, зрозумів, що тут реально працюють професіонали, які знають свою справу, які хочуть допомогти іншим людям знову жити щасливо, повноцінно. Вони зацікавлені в тому, щоб підіймати хлопців на ноги! Центр перевершив мої сподівання! Я дуже радий, що потрапив саме сюди і саме тут отримав свій перший протез! Фахівці Центру мене навчили ним користуватися у повсякденному житті, адже без правої руки мені було не зовсім комфортно жити увесь цей час. Тепер моє життя знову наповнюється яскравими барвами. Я знову відчуваю себе повноцінним. Мені набагато легше робити свої щоденні справи. Я безмежно вдячний усім і кожному, хто допомагав мені в реабілітації і освоєнні протезу, моєї нової руки». (Сміється)
– Костянтине, у приватній бесіді ви повідомили, що через пів року вам знову їхати до Центру.
– Так, я ще повернуся до Центру приблизно через пів року, бо Superhuman надасть мені другий протез – біонічний (кисть із рухливими пальцями), який буде більш функціональним. Біонічний протез замінює втрачену кінцівку, реагуючи на м’язові скорочення або нервові імпульси людини. Він дає змогу відновити дрібну моторику (до 36 жестів) та забезпечити максимальну самостійність у побуті. Я отримав другий шанс на повноцінне життя вже як «суперлюдина». І це не кінець. Я дуже за це вдячний, безмежно. І хочу сказати : не думайте, що у вас не вийде, не думайте, що це неможливо. Це все можливо. Так, є черги, але воно того варте. Тому, хлопці, не зупиняйтеся. Якщо у вас є ціль стати на ноги і жити далі, обов’язково звертайтеся до Центру. Вам допоможуть, покажуть, розкажуть, вдихнуть у вас віру в нове життя. Я спробував на собі і я це відчув!»
Після повної реабілітації та відновлення Костянтин планує повернутися до війська і продовжувати захищати Україну, залишитися вірним своїй присязі, своїм друзям і своїй Україні.
А поки що, крім реабілітації та освоєння протезу, Костянтин продовжує малювати картини по номерах лівою рукою : його ціль – намалювати 100 картин. На час написання статті їх є уже 80.
Костянтин дуже вдячний долі за те, що після отримання поранення він не залишився наодинці зі своїм болем , тривогами та відчаєм, що він не втратив віру і сили боротися. Щиро вдячний, що саме тут, на Дніпропетровщині, прийшли в його життя справді рідні люди, які були у ці важкі дні завжди поруч і завжди на зв’язку. Неодноразово у своїх розповідях Костя згадує побратимів, які рятували його в ту жахливу ніч, де він був на межі життя і смерті. «Я щиро вдячний своєму екіпажу, який був тоді зі мною під час виконання бойового завдання : побратимам на псевдо «Луна», «Шева» та «Джин». Вони не розгубилися та надали мені медичну допомогу у перші хвилини після поранення, перев’язали та наклали правильно турнікети. Командиру «Велесу», завдяки якому мене оперативно доставили до «еваку» з поля бою. Щире слово подяки хлопцям – медикам, які зробили все можливе, щоб доправити мене до реанімації у Запоріжжя живим. Дякую усім, хто доклав сили, часу, розуму та умінь для мого порятунку та відновлення. І я зараз стою перед вами і розповідаю свою історію!».
28 липня Костянтин вважає своїм другим днем народження. Сьогодні він продовжує шлях відновлення. Його приклад надихає. Навіть після найважчих випробувань він не втратив віри, людяності та любові до України. Його мужність — це символ незламності українських воїнів, які щодня доводять: справжнього морпіха неможливо перемогти.
Кожен день цього року ставав іще одним кроком до нового життя. І кожен такий крок — це особиста перемога Костянтина, перемога його родини, лікарів, побратимів і всієї України, яка пишається своїми захисниками.
Сьогодні цей морський піхотинець є прикладом незламності. Його історія — це не про втрату, а про силу духу, мужність і прагнення жити. Він засвідчує, що справжній воїн не припиняє боротьбу навіть тоді, коли поле бою змінюється на реабілітаційний центр.
Шлях від поранення до протезування — це шлях болю, наполегливої праці, підтримки рідних, побратимів і медиків. Але насамперед це шлях до нової перемоги — перемоги над обставинами, над страхом і над відчаєм.
Кожен український захисник, який повертається до життя після важких поранень, нагадує всім нам: незламність вимірюється не кількістю пережитих випробувань, а здатністю після них знову зробити крок уперед.
Тож побажаємо Костянтину у цю світлу днину усіляких життєвих гараздів, міцного здоров’я і задоволення від життя ! Хай збуваються усі заповітні мрії, а рідні та близькі будуть завжди поруч! Хай надихає на нові звершення кожен прожитий день!
Наталія Данилюк,
фото авторки
