Андрій Трипольський: “Зараз украй важливо виховувати дітей, вкладати в них цінності, щоб тут жили гідні, самодостатні, освічені люди”

Минулого футбольного сезону молодий християнський футбольний клуб «Пенуел» із Кривого Рогу успішно пройшов атестацію, виконав усі вимоги Української асоціації футболу і здобув місце у професійній лізі. Керівництво клубу продовжує дивувати футбольний світ, публічно декларуючи, що не ставить результати в пріоритет на цьому етапі. Про історію створення клубу розповідає директор ФК «Пенуел» Андрій Трипольський в екслюзивному інтерв’ю “Вістям Придніпров’я”.

Головна команда в професійному футболі складає реальну конкуренцію старожилам, але основним напрямом «Пенуел», як і раніше, бачить підготовку юних гравців.

–        Пане Андрію, вітаю вас! Розкажіть, як усе починалося, що означає назва, символіка клубу?

– Говорити про «Пенуел»  без згадування власної біографії неможливо. Ідея заснування клубу стала трансформацією моєї футбольної мрії. Я займався професійним футболом, але у 21 рік отримав травму й змушений був відмовитися від подальшої спортивної кар’єри.

У Кривому Розі моя бабуся привела мене до релігійної громади, де мені запропонували організувати молодіжну футбольну команду. Я спробував. Назву «Пенуел» запозичили з біблійської історії про зустріч із Богом «лицем до лиця». Оскільки ми прагнули грати відкрито і чесно, як перед Богом. Лев на нашій клубній емблемі ототожнює справедливі прагнення та людські християнські цінності.

Перша доросла команда «Пенуел» була створена у лютому 2005 року. Спочатку ми з хлопцями грали у футбол саморобним  м’ячем на прибудинкових полях житлових кварталів. М’яч не тримав форму, постійно здувався. Але у нас була така мотивація та завзяття рухатися далі, що на труднощі ми не звертали уваги. І через два місяці команда стала учасницею міського чемпіонату.

Тоді ми заручилися підтримкою Благодійного фонду «Шелтер+» в особі Юлія Морозова, який дотепер є нашим другом і президентом клубу.

–        Андрію, розкажіть, як і коли виникла ідея заснування футбольної академії?

– У серпні 2005 року, після гри на першість міста ми організували тренування для дітей. Спочатку прийшло 12 хлопчиків, а через кілька тижнів – 60. А це чотири команди – три дитячі та одна доросла.

Розумієте, я вихованець футбольної школи, про яку не дуже хочеться згадувати. Нас учили тільки грати, переконували, що футболіст – це щасливий білет у доросле забезпечене життя. Але відомо, що до професійного футболу йдуть лише 1-2 відсотки вихованців спеціалізованих закладів, а інші хлопці залишаються, так би мовити, «поза грою», не адаптовані до життя. Я відчув перспективу у цьому напрямку, мені хотілося б підтримати молодих людей, таких же, як і я, спробувати  тренерувати, навчати грати чесно, без хитрощів, підстав та обдурювань.

–    Які цінності пропагує ХФК «Пенуел»?

– «Пенуел» – це родинний клуб, який знаходить однодумців не лише за футбольною пристрастю, а і за людськими якостями. Колись усе починалося з однієї команди із 15 учасників, зараз маємо уже 300 людей. У нас 16 груп від 5 років до дорослого віку (18+). Бачимося, спілкуємося з вихованцями постійно, бо це п’ять тренувань на тиждень.

Маємо 14 ліцензованих тренерів, які є гравцями дорослої команди. Для нас це неоціненне надбання, оскільки вміння та досвід безпосередньо передаються юніорам. Тренери «Пенуелу» терпляче навчають, помічають успіхи, хвалять, трішки вказують на недоліки – виважено й стримано, щоб дитина відчула атмосферу дружної великої сім’ї, де плекають її розвиток. Для нас важливо, щоб діти розвивалися духовно, щоб знали національні звичаї, традиції тощо. Адже професійну футбольну кар’єру побудують лише одиниці, а інші виростуть людьми з цінностями, які вони винесли з «Пенуелу». Ми прагнемо, щоб ланцюжок «я служу тобі, а ти – іншим» не переривався, а ставав більш міцним.

–        Яким критеріям треба відповідати, які навички треба мати, щоб займатися у вашому футбольному клубі?

– Щоб стати членом нашої спортивної родини, потрібне лише бажання. Ми запрошуємо усіх, хто хоче навчитися грати у футбол. Новачкам пропонуємо легкий старт в адаптаційних групах. Багато гравців із таких груп потрапляють до основної команди. У нас є встановлені клубні правила. Це заборона вживати нецензурну лексику, не проявляти агресію стосовно  товаришів по команді, повага до тренерів, оточення, до суперників, суддів. Говоримо про це передусім із батьками. Також допомагаємо дітям надолужувати знання – запрошуємо педагогів із англійської мови, організовуємо підготовку за предметами, які залучені до державних іспитів. Очолює цей напрям наша «клубна мама» Катерина Давиденко.

–        Пане Андрію, зараз ми усі проживаємо в реаліях воєнного часу. Як вплинула війна на діяльність та організацію тренувань клубу?

– Коли почалася війна – тренування були скасовані. Але щодня ми збиралися біля Шелтера та допомагали людям: переселенцям, місцевим. На той час багато людей виїхало із міста, країни, але чимало й залишилося – евакуювалися до Кривого Рогу із Херсонщини, Миколаївщини, Донеччини. Тому ми поновили діяльність. Чимало є історій, коли діти переселенців завдяки футболу швидше адаптувалися до нового середовища, до нових умов життя. Наприклад, Дмитру Бахову в 2022 році виповнилося 10 років. Він із Маріуполя. Бачив багато  трагічного й жахливого. Після приїзду до міста хлопець майже одразу прийшов до нас. Зараз він основний і перспективний воротар команди U 14. Його батько допомагав нам із розбудовою клубу. Ми дуже вдячні цій родині за допомогу.

Якось батько одного нашого футболіста сказав мені, наскільки це важливо, щоб його син займався улюбленою справою під надійним наглядом, поки він там, на фронті.

У нас у клубі є діти, чиї батьки загинули на війні. У багатьох – продовжують захищати країну. Ми молимося, щоб усі були живі та здорові, щоб був мир в Україні. Звичайно, до молитов нікого не змушуємо. Бо є діти з невіруючих  родин або інших конфесій. У клубі переважно говоримо про загальноприйняті людські цінності: добро, чесність, порядність, про те, як будемо жити після війни.

– Утримувати нині будь-який проєкт  – доволі витратна справа. Розкажіть, як вам вдається розвиватися, хто фінансує «Пенуел»? Скільки коштують тренувальні заняття?

– Ми намагаємося заохочувати батьків дітей робити регулярні фіксовані благодійні внески, але багато хто з родин не може собі цього дозволити. Тому постійно шукаємо людей, які змогли б нас підтримати. Кошти перераховуємо на благодійний рахунок.

Завдяки тим, хто  довірив  нам виховання дітей, яким не байдуже майбутнє країни, ми змогли придбати стадіон, облаштувати основне поле, зробити освітлення, спланувати поле зі штучним покриттям, побудувати роздягальні, душові, пральню. Тепер можемо проводити тренування будь-якої пори року. Плануємо й надалі розвивати нашу інфраструктуру.

–        Минулого року доросла команда клубу увійшла до професійної ліги. Як ви оцінюєте цей здобуток, наскільки він був прогнозованим? Які бажання щодо професійного розвитку ваших вихованців ви плануєте на цей рік?

– Поки що «Пенуел» не лідер турнірної таблиці, але серед десятки найкращих! Це надихає. Я довго мріяв про професійний футбол. Але найголовнішим для мене є розвиток дитячого футболу, щоб у юних криворізьких гравців була можливість реалізувати та проявити себе. Усі учасники дорослої команди – мешканці Кривого Рогу. Більшість – вихованці клубу.

Торік тільки наша доросла команда провела 21 гру. Раніше  було всього 17 ігор за сезон (рік). З дитячими командами, які грають у чемпіонаті України U15, U17, ми зіграли 20 ігор. У нас п’ять команд грають у чемпіонаті області (вікові категорії U 10, U 11, U 12, U13, U14). Загалом понад 100 ігор за пів сезону ми провели з усіма командами клубу.

Більшість наших гравців – молоді та завзяті хлопці віком до 23 років. Вони починають свій шлях у професійному футболі, швидко прогресують та можуть дорости до зірок українського футболу.

А ще у нас є жіноча команда, і ми також хочемо розвивати жіночий футбол. Вік  гравчинь – 14-18 років. Тренує команду Катерина Давиденко, заступниця директора футбольного клубу. Вона ніколи не здається, не опускає руки, вірить у своїх вихованок, бо сама грала, була капітаном. Має українську та міжнародну ліцензії. Ускладнює розвиток жіночого футболу те, що немає чемпіонатів міста, області. Найнижчий рівень –  це чемпіонат України. І ми їздили туди кілька років поспіль, він відбувався у Черкасах. Значних результатів наша жіноча команда там не здобувала, але дівчатам було цікаво, вони чудово проводили час.

Серед пріоритетів  – розвивати нашу фанатську підтримку, яка поділяє клубні цінності. Ми проти вживання алкоголю на матчах, проти вживання нецензурних слів, проти кричалок, які ображають гравців або суддів, проти фанів, які влаштовують бійки на стадіонах. Ми хочемо будувати власну культуру фанатів клубу, які поважають інших, є прихильниками здорового способу життя, живуть у мирі із самим собою в оточенні гідних людей, уболівають за свою команду не агресивно, а красиво, вишукано.

Цього року усі сили будуть спрямовані  на поступ нашої професійної команди. Нам потрібний цей ресурс для розвитку дитячого футболу. Зараз украй важливо виховувати дітей, вкладати в них цінності, спрямовувати правильним шляхом, щоб тут жили гідні, самодостатні, сильні, спортивні, освічені люди.

Оксана Демченко,

фото авторки