Авторка з острова навчала дніпрян писати

В останні три дні вересня у Дніпрі тривав перший Міжнародний книжковий фестиваль Book Space, на який зібралися понад 60 українських видавництв і близько сотні авторів — із різних міст України, а також із Польщі, Росії, Німеччини, Данії, Франції, США. «Вісті» поспілкувалися з харківською письменницею Таіс Золотковською, котра представила три твори і провела майстер-клас для тих, хто мріє писати й видавати книги.

ЦІКАВА ІСТОРІЯ

— Таіс, які книги Ви привезли до Дніпра?

— «Чотири зуби» — для маленьких дітей, які вчаться чи вже навчилися чистити зубки. Але там іще є психологічна тема про те, як старші діти не помічають молодших, які завжди за ними ходять слідом. «Ай-Кім! Морозиво для Лесі» — про дівчинку, яка не любить морозиво і веде розслідування, чому вона не любить, чому всі інші люблять, яке воно буває. І там також є невеличкий психологічний елемент. І третя — «Пиши. Легкий шлях від ідеї до книжки» — посібник для авторів-початківців: як почати писати, як надихатися, як отримувати від цього задоволення — це, я думаю, найважливіше — як опублікуватися в Україні, що теж цікавить людей.

— Що порадите тим, котрі хочуть стати письменниками?

— Писати. Щодня, хоча б 15-20 хвилин. Сьогодні я просто за годинничком сіла у вас у кав’ярні, пописала 20 хвилин. І я пишу не просто щоденник — що відчуваю, а описую простір, те, що переді мною, і зберігаю точність, називаю речі своїми іменами: якщо це птах, то жайворонок; якщо кава, то з молоком або лате. І така точність робить текст потужнішим.

— А як відрізнити письменництво від графоманства?

— О, це моє улюблене запитання, бо не знаю відповіді, чесно кажучи. У нас велися дискусії у Клубі анонімних авторів у Харкові, і ми прийшли до висновку, що це, якщо текст цікавить когось іще… Ну, є думка, що графоман пише про свої емоції, переживання, і це можуть бути томи сумбурної писанини. А письменник знає, як складається текст, що таке структура, як пишуться діалоги, і вкладає певну ідею, а не тільки свої почуття і переживання — це може бути, але не є основним.

— А кажуть, що приблизно 90 відсотків авторів описують свої історії…

— Свої історії, а не емоції — є різниця. Історія — це те, що відбувається. А емоції — це: «Сьогодні мені чомусь сумно. О ні, весело! Якась я закохана…»  Це нецікаво. А про те, як я сьогодні вранці прокинулася, приїхала до Дніпра, з ким познайомилася у маршрутці, як зустріла тут вас, як почитала тут чудовим хлопчикам книжку — це вже є історія. І там немає моїх почуттів. Я можу потім додати щось, але все одно історія буде основною.

ЗАКОХАНІ В ГРЕЦІЮ

— Ви тим хлопчикам сказали, що мешкаєте на острові. Де?

— У Греції. Ми з чоловіком довго обирали, де ще хочемо жити. У мене є оселя в Харкові, де я мешкаю від народження, а два місяці тому переїхали на острів. Ми якось приїхали туди відпочити — у нас тоді все тільки починалося, ми буди дуже закохані й закохалися у цей острів також. Там просто дуже багато природи, і це зараз насичує нас, допомагає у творчості. Так, оця картинка — авторка сидить і щось пише на острові — працює. Я прокидаюся, зустрічаю світанок, гуляючи із собакою, потім пишу, потім роблю інші справи, а ввечері дивлюся на захід сонця, знову гуляючи із собакою. І я відчуваю, що ми стаємо здоровішими.

— Ви завжди були письменницею чи пробували ще якісь професії?

— Я завжди була письменницею і завжди відчувала, що хочу цього. Закінчила філологію Харківського університету ім. Каразіна і психологію Харківського університету внутрішніх справ. Звісно, у мене були підробітки, але вони теж були пов’язані з текстами. Все, що я роблю, пов’язано з текстами і спілкуванням.

НАТАЛІЯ РЕКУНЕНКО,

ФОТО АНАСТАСІЇ ВОЛОК