Дмитро Грунський: «Свої рекорди я присвячую захисникам України»
Дніпрянин Дмитро Грунський демонструє надзвичайні результати у силовому спорті. Серед його досягнень: Національний та Книги рекордів Гіннеса, а нещодавно ще й абсолютний рекордсмен Книги Гіннеса. Під час війни спортсмен установлює їх із певною метою – привернути увагу до волонтерства для підтримки військових та цивільних людей на деокупованих територіях. Про те, як вдається виконувати такі нормативи, Дмитро розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».
СИЛОВИЙ ШЛЯХ
– Дмитре, розкажіть, будь ласка, про своє захоплення спортом. Коли зацікавились фізичним розвитком?
– Це були 2003-2004 роки. Я пішов до тренажерного залу, який був розташований у підвальному приміщенні, де взимку в тебе руки примерзають до заліза, а влітку обливаєшся потом. Але насправді в таких умовах і загартовується характер. Відтоді, напевно, з 9-го класу я вперше побачив виступ хлопців, які практикували силові номери, згинали цвяхи, надували грілки, рвали календарі тощо. Якось я загорівся цим. Прийшов після цього силового виступу, знайшов удома грілку, лопнув її та отримав від мами на горіхи (сміється). Тоді і почався мій силовий шлях.
– Ви маєте безліч нагород, а коли вперше спробували свої сили на змаганнях?
– Перші мої турніри були в школі. Пробував себе на змаганнях із пауерліфтингу. Спочатку виступав у категорії до 67,5 кілограма. Тоді посів третє місце.
– Як розвивається ваша спортивна кар’єра надалі?
– У більш дорослому віці влаштувався на роботу у школу вчителем фізкультури. А оскільки заробітна плата вчителя була низькою, то почав шукати підробіток на вечір, і працював тренером тренажерного залу. Деякий час я виховував дітей, тренував людей. У якийсь момент мої ж клієнти мені сказали: «А чому ти на тренуваннях показуєш доволі солідні результати, але ніде не виступаєш?» І тоді я серйозно замислився над цим. Спочатку виступав у армспорті. У 2014 році став чемпіоном Дніпропетровської області з армспорту, потім більше дізнався про армліфтинг, де треба працювати з великою вагою. Зараз я багаторазовий рекордсмен Книги рекордів Гіннеса, багаторазовий рекордсмен Національного реєстру рекордів України, майстер спорту міжнародного класу з армліфтингу України, Європи та світу, з пауерліфтингу та інших силових видів спорту.
– Сьогодні ви також займаєтеся тренерською діяльністю. Як вирішили продовжувати цю справу?
– Я магістр фізичної культури. Вступав до аспірантури і хотів продовжити наукову діяльність – стати кандидатом наук, викладати в інституті, потім стати доцентом. Оцю частину я переніс зараз на тренерство і підбір методик тренування для наших спортсменів-збірників (зі збірної України з армліфтингу). Як я розповідав, упродовж 6 років був учителем фізичної культури в школі, і паралельно з цим працював тренером у тренажерному залі, тому що зарплати вчителя не вистачало на життя. Згодом тренерство стало моєю основною роботою. Бо коли почалася змагальна діяльність, колеги у школі негативно сприйняли те, що я по два тижні міг бути відсутнім. Тому довелося із вчительством попрощатися і залишити тільки тренерську діяльність. Сьогодні мотивую своїх клієнтів-спортсменів на досягнення у спорті, роботу з можливостями власного тіла, його розвитком тощо.
СВІТОВІ РЕКОРДИ
– Ви робите справді дивовижні речі, встановлюючи рекорди України і світу. Яким було ваше перше значне досягнення? Які результати маєте зараз?
– Перший мій рекорд установлено у 2017 році у Національному реєстрі рекордів України. Це було згинання монети більш ніж на 90% зубами. На сьогодні я маю три національні рекорди та чотири офіційно підтверджені рекорди Гіннеса (з них два ми вже презентували журналістам і два ще залишаються непрезентованими). Всі мої досягнення для мене важливі, але найбільш пам’ятний, напевно, перший. Наприклад, у жовтні 2022 року я протягнув вагон дніпровського метро вагою 32,5 тонни на 11 метрів 55 сантиметрів, зачепивши його за горло металевим тросом, завтовшки 2 міліметри. Виконав за 1 хвилину 18 секунд. Це був абсолютний рекорд не лише України, а й світу. Вже у вересні 2023 року встановив рекорд Гіннеса, протягнувши зубами шість автівок. Тоді подолав 21 метр. Вага кожного авто була близько 1,2 тонни.
Особливу роль у змаганнях не завжди відіграє лише фізична сила. Не менш важливо – внутрішній дух. У тих випадках, коли потрібно зібратися, психологічно себе пересилити. Хтось, наприклад, боїться стоматологів, своїми зубами щось виконувати; хтось боїться асфіксії, задухи (зокрема, це було в рекорді зі сталевим тросом). Він міг і перерізати горло, адже його товщина лише 2 міліметри. І на останніх кроках трос мене вже душив, я не міг вдихнути, відчував запаморочення, було важко. Але саме таке випробування не лише тіла, але й духу, мене цікавить.
– Як готуєте своє тіло до рекордів? На вашу думку, завдяки чому ваш організм здатен витримувати такі навантаження?
– Моя мала батьківщина – це Петропавлівка Дніпропетровської області (нині Синельниківський район). Народився і виріс я у селі, тому звик до фізичної праці з дитинства. Та й у спорті я вже 20 років, тож за цей час організм звик до фізичних навантажень. У період «міжсезоння» тренуюся три-чотири рази на тиждень. Готуючись до конкретного рекорду чи змагань, кількість тренувань зростає до 6-7 на тиждень. Мої досягнення – це більше сила духу, ніж сила тіла.
ДОПОМОГА ВОЇНАМ
– Що вас мотивує, підтримує у спортивних досягненнях?
– Моя мотивація – це моя родина, мої батьки, моя дружина з сином; люди, які мене оточують і допомагають, та, звичайно, наші захисники, завдяки яким я маю змогу робити свою справу та яким присвячую свої досягнення. Коли на початку повномасштабної війни я казав, що сім’ї слід виїхати до товариша в Польщу, то дружина сказала, що «ми тебе тут не залишимо». Це свідчить про силу підтримки. Тому якщо говорити навіть про встановлення рекорду – то його встановлює не одна людина, а ціла команда. Дружина, яка забезпечує мені харчування, відновлення, масаж. Мій маленький син, який завжди переживає за мене, тому я не маю просто іншого виходу, як перемогти, щоб його не розчарувати. І друзі, які допомагають. Наприклад, моя кума відвозила мене на тренування; кум допомагав налагодити зв’язки в управлінні транспорту міської ради, щоб там надали згоду на тренування в депо для подальшого встановлення рекорду. Тому це все робить не одна людина. Якщо самотужки, напевно, не вдалося б мені цього досягти. Усі вони в мене повірили. Те саме я намагаюся донести до людей – гуртом легше допомагати. Це можна трактувати у різних життєвих ситуаціях: коли відчуваєш підтримку й об’єднаність, то все можливо. Нині, під час повномасштабної війни, важливість єднання набула більшого значення. Тільки разом ми зможемо подолати ворога.
– Цей меседж ви демонструєте і під час рекордів. Ваші досягнення мають важливу місію – допомога нашій армії. Розкажіть про це детальніше, будь ласка.
– Під час війни я встановлюю рекорди з певною метою. Таким чином хочу привернути увагу до волонтерства. Сам по собі рекорд – це такий собі тригер, який зацікавлює людей. Я намагався донести ту думку, що нам потрібно допомагати воїнам, збирати кошти. Наприклад, одного разу під час установлення рекорду необхідно було зібрати 380 тисяч гривень. Це така велика планка, яку я поставив перед собою, щоб допомогти нашим військовим із батальйону «Скеля» та зібрати кошти саме на необхідне спорядження, щоб хлопці далі продуктивно йшли в наступ. Кошти, які збираємо, передаємо не тільки нашим військовим, але й цивільним людям на деокупованих територіях. Ще, наприклад, харчі, засоби обігріву – хочемо максимально допомогти тим, хто цього потребуює, і україн-
ським військовим, щоб вони відчули наше тепло.
– Чи є ідеї щодо нових рекордів чи спортивних заходів у 2024 році?
– Звичайно, не тільки ідеї і плани, а й конкретні кроки! Шкода тільки, що не маю підтримки в цьому ні держави, ні місцевої влади чи бізнесу. Всі витрати з підготовки лягають на власні плечі та небайдужих до моїх талантів людей. Тому є ризик, що деякі рекорди залишаться тільки в моїх накресленнях, якщо «сильні цього світу» не звернуть на мене увагу. А поки що своїми зусиллями рухаємося вперед до поставленої мети.
А мета Дмитра – стати абсолютним рекордсменом Гіннеса в Україні – здійснилася. 27 квітня 2024 року у Києві, в межах чемпіонату України зі стронгмену відбулася реєстрація національного рекорду України в номінації «Українець з найбільшою кількістю рекордів Гіннеса» та презентація рекордних сертифікатів Книги рекордів Гіннеса, що засвідчують це досягнення. Рекорд присвячено боротьбі українського народу та збору коштів для зведеної групи «Регбісти», рота ударних БпАК 129 ОБр ТРО.
Відтепер спортсмен-екстремал Дмитро Грунський є володарем титулу «Українець із найбільшою кількістю рекордів книги Гіннеса».
МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З АРХІВУ ДМИТРА ГРУНСЬКОГО
