Дніпрянин Олег Мелещук: «Завдяки Висоцькому почав писати пісні»
Той, хто бодай один раз послухає пісні у виконанні співака, композитора та поета Олега Мелещука – прагнутиме знову прийти на його концерти. І не розчарується – в репертуарі нашого славетного земляка кілька тисяч пісень. «Вісті» мали змогу поспілкуватися з Олегом Мелещуком.
Зірваний виступ
– Пане Олеже, як Ви зацікавилися музикою, співом?
– Захоплення піснею дісталося від батьків – вони не уявляли свого життя без пісні. Матуся за фахом – музикант, працювала в дитячих садочках музруком. Вона й прищепила мені любов до музики. Уже в шкільні роки я почав виступати на вечорах, «капусниках»: співав, читав вірші зі сцени, грав у невеликих спектаклях. Також був артистом військового оркестру – грав на тубі.
– Значна частина Вашої творчості присвячена репертуару Володимира Висоцького. Ви майстерно виконуєте його пісні…
– Усе почалося зі школи. Класний керівник дуже любив пісні Висоцького. Тож одного разу вчитель запропонував на шкільному концерті заспівати одну з композицій. Я ретельно готувався, але під час заходу мене так і не запросили на сцену. Через певний час дізнався причину – завуч суворо заборонила співати пісні Висоцького. То був 1984 рік.
– Певно, зірваний виступ Вас засмутив?
– Так, але це не відвернуло від його творчості. Ще більше захопився Висоцьким! Завдячуючи йому, й взявся писати власні пісні. Згодом опанував гітару. Почав навчання з «трьох блатних акордів» – товариш по службі показав, як їх грати.
– А що то за «блатні акорди»?
– Це – основа (посміхається). Переважно в компаніях люди обмежуються саме цими трьома акордами. А хто вже хоче грати професійно – вивчає більше.
Колаж жанрів
– Чим особливі Ваші виступи?
– Це своєрідний колаж із різних пісенних жанрів: тут і мої пісні, й класика, й репертуар Висоцького… Виконую понад 6 тисяч творів. Тісно співпрацюю з багатьма дніпровськими авторами. Зокрема, з поетесою Ларисою Третьяк. Наша пісня «Гей, соколи» мало не стала гімном української армії. На жаль, не склалося.
– У Ваших піснях – гарна комбінація: змістовні вірші, чудова музика, чаруючий голос. Нині з екрана телебачення нечасто почуєш таке виконання.
– Так, інколи й мені не хочеться слухати те, що «забиває» ефір. Бо багато пісень там «внутрішньо порожні», не мають основи й не можуть зачепити бодай чимось душу людини.
– Іще й фільми про Висоцького ставите?
– Знімаємо у форматі телепрограми. Проект називається «Чтобы помнили и знали». Дуже вдячний Марині Умновій, котра є оператором та монтажером усіх сюжетів. У них розповідаємо про маловідомі сторінки життя Володимира Семеновича. Наприклад, фільм «Висоцький на Україні» дає відповідь на багато запитань. Це наша авторська версія. Уперше на відео пісні: «Випадок в ресторані», «Пісня про віщого Олега», «Про стрибуна в довжину», «Честь шахової корони». Такого ви ще не бачили!
– Де Вас можна послухати в Дніпрі?
– Два рази на місяць співаю в бібліотеці на вул. Савченка, 10. Дуже вдячний керівництву та працівникам книгарні за те, що дають змогу вільно спілкуватися з глядачами. Жива музика, спів, обмін думками – корисні як для виконавця, так і для слухачів.
Анфіса Букреєва, фото автора
