ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська повідомляє

Юридична особа повинна стати на облік в контролюючому органі за місцем розташування офісу, тобто місцезнаходженням (основне місце обліку), а також, в органі доходів і зборів за місцем розташування (реєстрації), у разі наявності, підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно з пунктом 63.3 статті 63 Податкового кодексу України платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Фізична особа – підприємець, яка використовує у своїй господарській діяльності власне майно, яке прямо пов’язане з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, має право включати до витрат вартість ремонту (поліпшення) майна (в тому числі касового апарату). При цьому, вартість ремонту (поліпшення) орендованого майна фізична особа – підприємець має право включати на підставі господарських договорів в яких передбачені умови експлуатації та їх ремонт.

Порядок оподаткування доходів громадян фізичних осіб – підприємців визначений ст.177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Відповідно до п.177.2 ст.177 ПКУ об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

Підпунктом 177.4.4 п.177.4 ст.177 ПКУ визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, зокрема до них належать витрати на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання здійснюються на підставі господарських договорів та є господарсько-договірними зобов’язаннями, основані на вільному волевиявленні, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ст.179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 776 Цивільного кодексу України зазначено, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Визнання заборгованості безнадійною можливе лише за певних умов

У разі недостатності майна боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання заборгованості безнадійною згідно з пп. є) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що дії з розшуку зареєстрованого за боржником майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника – відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом України від 21.04.99 N 606 «Про виконавче провадження».

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III “Податок на прибуток підприємств” Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Відповідно до пп. а) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійна заборгованість – заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими ст. ст. 253 – 255 ЦКУ.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦКУ).

Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку пп. а) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.

Щодо застосування пп. є) пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої заборгованості фізичної або юридичної особи, не погашеної внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулює Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV “Про виконавче провадження” (далі – Закон N 606).
Відповідно до пп. 2 та 7 п. 1 ст. 47 Закону N 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Довідково: лист ДФСУ від 19.07.16 № 15514/6/99-99-15-02-15 «Щодо належності заборгованості до категорії «безнадійної» та списання такої заборгованості».

Залишити відповідь