Екзотичний фрукт вирощують в Україні

В’ячеслав Григорович Кантур,  господар першої плантації ківі в Черкаській області, поспілкувався з нашим журналістом і розповів про своє захоплення та досягнення на «екзотичній» ниві.

В’ячеславе Григоровичу, чому саме бізнес на екзотичному ківі?

В.Г. – Коли вийшов на пенсію, переді мною постало питання, а чим би я хотів зайнятися, що реалізувати. Будівельний бізнес з 2014 року дещо підупав, та і за 40 років якось вже втомився мотатися по різним областям і країнам. Тож через Інтернет провів моніторинг нових інноваційних бізнесових проектів, які почали реалізовуватися в Україні. Критеріями відбору були наступні фактори – реальна новизна, бо звик бути першим у всьому. Розумію, що саме ті, які йдуть першими, більше ризикують, але й заробляють найбільше. Так було і в будівельному бізнесі, де я одним із перших став застосовувати нові будівельні технології і сучасні енергозберігаючі матеріали.

Друге – інноваційність. Ідея по справжньому має бути цікавою, проривною і масштабною. По-третє, ця ідея має бути більш менш зрозумілою для мене. І останній важливий фактор, вона мала бути фінансово спроможною по розміру капіталовкладень, бо вкладати мільйони гривень я не мав можливостей. Ось і знайшов в Інтернеті інформацію, що є в Закарпатті  такий біолог, аматор Генріх Стратон, який селекціонував екзотичну ягоду ківі, зробивши морозостійкий сорт, який здатен рости і плодоносити по всій Україні. Ідея мене захопила.

 – І що, зразу повірили і вклали гроші?

В.Г, – Майже так. Почитав, здзвонився, приїхав подивитися. Хто ж зразу купує кота у мішку? Чесно кажучи, коли їхав, то ще сумнівався, а чи не «розводять» мене.

Але назад, додому їхав вже з саджанцями. Просто я наочно побачив і переконався, що все, про що йшлося на сайті про морозостійке ківі – правда. Воно дійсно росте в Закарпатті, здатне переносити наші морози, рясно плодоносить і нічім не відрізняється від заморського ківі, який Україна купує за валюту. Я був у Генріха Стратона на ділянці, де знаходиться маточна плантація і сам бачив десятки ліан і тисячі ягід на них. При плановому врожаю в 35-40 тон ківі з гектара і стійкому збуті, це дуже  прибутковий вид сільськогосподарського бізнесу. Вигідніше ніж вирощувати яблука, персики чи суниці. І я вирішив, що буду починати.

— І все зразу пішло?

В.Г. (сміється) Якби завжди все у всіх зразу виходило, то в нас кожен другий був би вже давно мільйонером, а кожен перший – мільярдером. Ні, звичайно. Мусив набити свої шишки. Першу партію — 105 рослин авторського сорту «Карпат Стратона Валентайн»  я придбав навесні 2015 року. Частково розподілив між своїми знайомими і друзями по пару штук, собі лишив  всього одну рослину (контрольну), а основну кількість 92 саджанця посадив у товариша у селі, на ділянці яка виходить прямо до ставка, що забезпечувало б якісний полив. Але не все сталося, як гадалося. Втрутився людський фактор. Мені ж треба було подивитися, як ківі із Закарпаття поведе себе в умовах Черкащини, як зими переносить і т.д. На весну практично всі вони пропали. Тільки той, якій я посадив у себе вдома вижив.

— Це, напевно, був удар?

В.Г. — Так, приємного було мало. І друзі, і в селі зразу махнули рукою. Мов це дурня якась. Але мені самому стало цікаво. Чому там все загинуло, а в мене дома росте і не вимерзло? Я навіть повикопував більшість рослин і радився в режимі відео-конференції із Стратоном і його компаньйонами в чому тут могла бути причина. Зараз  я вже розумію, що тільки я зробив більш менш усе правильно, і дотримався усіх необхідних параметрів, які є обов’язковими для вирощування ківі, про які мене попереджали з самого початку. А вийшло як в тому анекдоті, коли жінка поїхала в санаторій, повернулася і питає чоловіка: «Ти кота кормив, пити давав?» Той каже: « Давав.» «А чому ж тоді він здох?» Так і в нас буває. Коли сам робиш — то одне, а коли іншим довіряєш, то вже в кого як виходить.

— А в чому була головна причина першої поразки?

В.Г. — Не поразки. Першого уроку. Полягає він у тому, що треба дуже уважно і ретельно відноситися до тієї інформації, яку мають ті, що йдуть попереду тебе. Конкретно у моєму випадку було те, що я зміг забезпечити необхідний полив (частоту і кількість), а відповідно і нормальний розвиток рослин, тільки у себе вдома. І рослина встигла добре адаптуватися, вкорінитися, розвинутися і підготуватися до зими. А в інших випадках цього не відбулося.

В Черкаській області фермер В’ячеслав Кантур вирощує ківі

Другий момент, це те, що моя рослина була висаджена в грунт, який  найбільш підходив. Ківі полюбляє закислені, легкі грунти, розбавлені пісчанником. Там, на відміну від нашого чорнозему, набагато менше різних грунтових шкідників, личинок хруща, медведки та ін, а відповідно і менше тих, хто ними ласується: мишей, кротів та ін. А в мене дома це ділянка колишнього хвойного лісу.

Одне слово, пропало майже все. Але, хоча і я, і Стратон розуміли, що це моя провина, мені дали влітку 2017 року на заміну безкоштовно ще 50 рослин. Я їх посадив вже належним чином, згідно усіх рекомендацій. Вони всі прийнялися і всі пережили минулу зиму. А ось так вони виглядають зараз, через рік після посадки. (Фото ківі вдома)

— Тобто, випробування підтвердили їх спроможність рости на Черкащині і вирішили йти далі?

В.Г.- Так. Навесні поточного 2018 року  я підібрав ділянку землі біля Дніпра, із відповідними характеристиками грунту. А поливати буду дніпровською водою, що значно здешевлює вартість бізнес проекту, бо ківі поливна культура і потребує регулярного та значного поливу. Цього року я закупив вже понад 500 саджанців і засадив пів гектара землі. І це тільки перший крок по створенню промислової плантації ківі в Україні та напевно на такій широті і у всій Європі. Оскільки так близько до півночі ніде подібних плантацій просто не існує.

Але знаєте, знову переконався наскільки важливо в бізнесі враховувати кожну дрібницю. В мене десь із півсотні рослин отримали т. з. «сонячні опіки» листя. І саме у тому місці, де я найпізніше закінчив облаштування затінення. Треба було все ж таки спочатку більш ретельно підготуватися, а вже потім висаджувати саджанці. Але сподіваюся, що і ці рослини відійдуть і швидко наздоженуть своїх родичів. Цілий місяць поливали рослини з 4 кубовоі емкості, яку тягали трактором, доки запустили капельне зрошування. Але зараз все як треба і саджанці добре розвиваються.

— А коли черкащани зможуть спробувати вітчизняний ківі, як то кажуть, на зуб?

В.Г. — Сподіваюсь, що мої близькі друзі і знайомі зможуть це зробити вже наступного року із тої рослини ківі, яку я посадив  у 2015 році. А перші тони ягоди ківі мають бути у 2021-2022 роках. Не так вже й багато залишилось. Я взагалі не збираюсь зупинятися і планую посадити ще три – чотири га наступної весни. А як знайду з ким, то і ще більше. Доглядати буду сам. Нікому не довірю. Я сам, не просто повірив, а вже глибоко переконаний, що в нас обов’язково все вийде. І цю впевненість мені дав випадок який стався з моєю контрольною рослиною взимку цього року. 18 січня у Черкасах випала двомісячна норма снігу і з сосни яка росте поряд з ківі, обломилася гілка вагою біля півтони, потрощила шпалеру на якій вже була рослина і обломала 4 із 5 гілок ківі. Думав все кінець, ну яка рослина після такого виживе? Але на весні сталося чудо. За місяць ківі виросла до розмірів попереднього року, а за два в двічі більше. Живучість ківі просто безмірна і це дає не аби яке натхнення.

 І Україна буде вирощуватися ківі для власного споживання, та й експортувати з часом зможемо.

— А яке воно на смак, українське ківі?

В.Г. — Я його пробував, наше українське ківі, хлопці мені присилали посилку з плодами. Вони смачні неймовірно, бо були природної стиглості, свіжі і ароматні. В них смак ще краще ніж закордонних. Бо наші не обробляються ніякою хімією. Справа в тім, що є така у біології особливість, коли рослина із іншої кліматичної зони в інших умовах перші 20-30 років ще не мають своїх природних шкідників.

А місцеві шкідники ще на них не реагують, не знають.  Це дає можливість взагалі не використовувати ніякої хімії при вирощуванні і отримувати екологічно чистий продукт. Ми ж  їмо вже оброблені хімією ківі. А тут повністю чисті. Та за такою продукцією у Європі черга вистроюватися буде і ціна відповідна у валюті високою буде. Україна завозить і споживає у рік понад 10 тисяч тон ківі. А з переробкою ківі : соки, джеми, компоти, наповнювачі до цукерок і морозива наш споживач практично не знайомий взагалі. Тож проблем із збутом я взагалі не бачу.

— Так ви хочете бути «піонером» не тільки у вирощуванні , а й у експорті українського ківі?

В.Г. – Якщо піонер -це перший, то так. А, знаєте, так приємно бути одним із перших в Україні, хто цим зайнявся. Це ж і екзотика, і туристичний об’єкт, і увага преси,  телебачення, влади та й простих людей загалом. Куди делегацію гостей повезуть? До мене. З часом і державну програму по вирощуванні ківі приймуть, це ж імпортно-замінний продукт. Нам валюту на його закупку витрачати не треба буде. А досвід фермерам і сільгосп виробникам хто передавати буде?  Ну добре, Західна Україна поїде в Закарпаття, до Стратона. А Полтавська, Кіровоградська, Київська області, я вже не кажу за Черкащину.  Теж до мене.

Хоч першим бути завжди набагато важче, і ризик великий. Але і повага, і гроші насамперед будуть у тих, хто перший роздивився, ризикнув, вклав гроші і почав завойовувати ринок.

  • На першу дегустацію запросите?
  • Обов’язково! Навіть якщо не зможете приїхати, посилка з ківі з мене.

В Черкаській області фермер В’ячеслав Кантур вирощує ківі2