Мешканець Дніпропетровщини поділився містичною історією

Ви вірите в існування домовиків чи барабашок? Може, деколи помічали, що речі знаходяться не на своїх місцях? Або й зовсім щось зникло… А ось нашому землякові, мешканцю Дніпропетровщини Петру Овсянкину довелось повірити в існування чогось незбагненного. Дива, які відбувались у його квартирі, призвели до нервових розладів і появи сивого волосся. Чи ж на­справді він зіткнувся з чимось надприродним, чи йому все примарилось?..

Украдений сир

Затятий холостяк Петро Овсянкин, як завжди, прийшов із роботи близько дев’ятнадцятої години. Приготував собі вечерю і вмостився у кріслі перед телевізором, натиснув на пульті кнопку «увімкнути» та побачив не той канал, по якому щоранку та щовечора дивився новини. Петро Іванович уже давно його не перемикав, тому насторожився. Але забув про це, як тільки з’явилось гарне обличчя білявої ведучої.

Треба зауважити, що Овсянкин мешкає один у квартирі на п’ятому поверсі і гостей запрошує вкрай рідко. Тому досить дивним було і те, що наступного вечора упаковка з сиром, яку він не відкривав, була акуратно надрізана, а шматок продукту зменшився. І надалі щодня він спостерігав, як їжа у холодильнику «танула», а деякі продукти і зовсім зникали.

Гроші Петро Іванович зберігав у металевій коробці з-під печива та ховав у шухляді з речами. У нього не було звички запам’ятовувати точну суму, яка там накопичилася, але почало здаватись, що коштів стає менше. Тому, уважно порахувавши, почав їх ретельніше ховати. Але ситуацію це не змінювало. Та ще й тепер він точно знав, що запаси зменшуються.

Дивним було й те, що інколи ввечері він помічав краплі води на стінках та піддоні у душовій кабінці, а ще у раковині. Хоча раніше вони завжди за день висихали. Якось Овсянкин помітив, що крісло зрушило зі звичного місця. Зрозумів це через «зникнення» подряпини на лінолеумі, яка завжди була ліворуч… На кухні, бувало, помічав крихти хліба на столі, хоча точно пам’ятав, що прибирав.

Плід уяви

Цікаво те, що всі ці дива відбувались тільки у будні дні. На вихідні та свята нічого з квартири не зникало, краплі та крихти не з’являлись, меблі не пересувались. «Що ж це відбувається? Може, домовики чи барабашки і справді існують? Чому ж тоді мій зникає по вихідних?» — у відчаї розмірковував хазяїн квартири.

Петру Івановичу почало здаватися, що він божеволіє, навіть з’явилося сиве волосся. Йому хотілося кудись сховатись, утекти від цього хао­су. Кожного вечора чоловік насторожено заходив до квартири, гадаючи, що зникло цього разу. Продати житло він не наважувався. Вважав, що, ймовірно, все це — плід його уяви. Почав сумніватись у стані власної нер­вової системи. Тим паче, що на роботі постійні стреси… Хотів навіть звернутися до психолога, але намір цей постійно відкладав. Єдине, що він зробив, — майже всі за­ощадження поклав на депозитний рахунок, а зарплатню з картки знімав час­тинами.

Несподівано Овсянкин згадав, як півроку тому в нього близько тижня мешкав давній друг і мав інші ключі. У голову закралася думка про те, що той міг устигнути зробити дублікат… Тому наляканий чоловік змінив замок на вхідних дверях. Але «сюрпризи» продовжувались.

Останньою краплею став випадок із сусідом, який мешкав поверхом нижче. У суботу вранці він приніс пакунок із цукром зі словами: «Повертаю у такому ж об’ємі, як мені ваша дівчина вчора позичала». Але ж Петро Іванович уже рік ні з ким не зустрічався?! Що-що, але у настільки масштабні провали в пам’яті він повірити не міг. Втім і виходу із ситуації не бачив. «Звернутись до поліції? І які докази пред’явити правоохоронцям?» — думав Овсянкин.

«Картина маслом»

Минуло три місяці. Петро Іванович уже навіть змирився з аномаліями, що відбуваються в його квартирі. Та одного дня йому раптом стало зле на роботі і він повернувся додому раніше. Відчиняє вхідні двері, а там «картина маслом»: Захар Тетерев із сусідньої квартири сидить у кріслі перед телевізором і наминає за обидві щоки бутерброд із великим шматком ковбаси. Побачивши власника оселі, непрошений гість хотів було втекти, але розлючений Пет­ро Овсянкин схопив його за комір та змусив пояснити, що відбувається…

Злякавшись розлюченого чоловіка, який був іще й досить кремезний, сусід зізнався, що упродовж трьох місяців по буднях відсиджувався у квартирі Овсянкина. А дружині брехав, що знайшов роботу. Із вікна він слідкував, коли Петро Іванович ішов на роботу, і знав, коли той повертається. Жінка приблизно у цей час відводила сина до дитячого садочка, а Тетерев перелазив через лоджію, двері якої Петру Івановичу не спадало на думку замикати. А ввечері таким же чином непомітно повертався. Вкрадені з металевої коробки гроші і були «зарплатнею». А дівчина, в якої сусід знизу позичав цукор, за словами Тетерева, виявилася його сестрою, котра інколи заходила у гості.

Овсянкин хотів було викликати поліцію, як раптом горе-сусід заплакав, почав умовляти не здавати його. Пообіцяв відшкодувати збитки та більше ніколи в житті не красти. Довелось розповісти дружині про свої «робочі будні», віднести до ломбарду кілька цінних речей та віддати борг.

Більше у квартирі Овсянкина нічого дивного не відбувалось. Хоча двері на лоджію він усе ж таки почав замикати.

Катерина Чередниченко,

фото pixabay