Картини з дарів моря
Валентину Коваленко-Дітко з Лихівки П’ятихатського району часто можна побачити на виставках народно-ужиткової творчості, що відбуваються у краї час від часу. Пройти повз її яскраві квіти із мушлів просто неможливо. Не змогла цього зробити і журналіст «Вістей».
ПЕРША ГІЛОЧКА
– Валентино Данилівно, багато хто вишиває, малює картини. А як Ви почали займатися такою незвичною справою – створювати картини з мушлів?
– Почала цим займатися з 2010 року. Якось відпочивала на морі, сиділа на березі, збирала мушлі, що лежали поряд. Тримала їх, роздивлялася, потім на піску виклала з них квітку. Подивилася й подумала, що це можна зробити ще на чомусь. Потім побачила в сувенірній крамниці, які саме вироби виготовляють з цього матеріалу. Виникла ідея спробувати й самій. Назбирала силу-силенну різних мушлів, які собі вподобала, та й привезла їх додому. Почала експерементувати. Проте не знала, як клеїти, який клей краще використовувати. Інтернету не було, тож методом багатьох спроб сама визначала, що краще. Дійшла висновку, що найкраще мушлі тримаються на тканині для меблів.
– Скільки часу і матеріалу витрачаєте на виріб?
– По-різному, на одну картину – більше, на іншу – менше, залежно від її розміру. А щодо часу – то я можу й за годину зробити щось невеличке, а можу й до трьох діб сидіти над композицією. Раніше фарбувала мушлі за допомогою пензлика, та це виявилось дуже довго. Стала використовувати фарби в балончиках.
– Скільки загалом Ви зробили робіт із мушлів?
– Ой, багато… майже 500 картин виготовила.
– Чи виконуєте щось на замовлення?
– Так, зазвичай на кожній виставці в районі в мене купують картини та замовляють нові. Коли жила у Кам’янському, то там здавала свої вироби в подарункову крамницю. Колись відвезла кілька картин до Києва. Там відразу все розкупили, просили привезти ще, та в мене, на жаль, немає можливості так часто навідуватися до столиці.
ЗНАЮТЬ, ЩО ПРИВЕЗТИ
– Що Вас надихає на творчість?
– Навіть не знаю. Я ще з дитинства, коли ходила до школи, додому прибігала й відразу після виконання уроків починала малювати, щось створювати. В мене потім і професія така була – майстер художнього гравірування по кришталю.
– Часто їздите на море за мушлями?
– На жаль, уже три роки не була. Але в мене є чотири сестри, багато племінників. Я їм, коли вони їдуть відпочивати на море, замовляю. Та й навіть коли не прошу, вони знають, що мені привезти (посміхається).
– Яка робота для Вас найкраща?
– Люблю свої троянди, проте найкращі для мене – маки з мушлів.
– Довго над ними працювали?
– Так, адже кожну квітку треба було зробити окремо, прикріпити всередину бісер та намистинки. Але найдовше все ж таки мені довелося працювати над гілочкою сакури – три доби.
– Який іще додатковий матеріал використовуєте для створення композцій?
– Люблю додавати сухостій, наприклад – листя папороті, а ще зернятка з липи. Все це фарбується різними кольорами, і дуже гарно доповнює картину. А ще я оздоблюю ікони. Вони користуються найбільшим попитом.
– Нині працюєте над чимось?
– Ні, влітку я займаюсь домашнім господарством та городами. Такий сезон. А ось творчості присвячую себе восени та взимку. Тоді вже можна відпочити від буденних справ і зануритися в своє захоплення. Колись просиділа над одною роботою дві доби поспіль і навіть не зрозуміла, як промайнув час.
ЛЮДМИЛА КОПИЛЕНКО
