Мандри рідним краєм: на схилах Військового (фото)
Військове – село Солонянського району Дніпропетровської області, що розташоване неподалік колись найвеличнішого та найнебезпечнішого Дніпрового порога – Ненаситця (Ревучого). От і нині широка лінія Дніпра поруч Військового, просторі заквітчані луги села вражають красою. Цікаві тутешні місця й для тих, хто захоплюється історією рідного краю, буремними подіями минувшини.
ПОБУВАВ СВЯТОСЛАВ
Місцевість, де розкинулось Військове й навколишні села, була заселена ще в прадавні часи. Свідчення тому – численні артефакти. На тутешніх землях знайдено кременеві знаряддя праці епохи раннього палеоліту (100-40 тис. років тому), збереглися і могили доби неоліту (V- IV тисячоліття до н. е.). У 1967 році біля села Військове виявлено ритуальний глиняний посуд, що датується епохою черняхівської культури (II-IV століття). Він мав доволі складний напис, що містив дванадцять позицій і 6 знаків. На жаль, той напис не розшифровано, проте науковці помітили його схожість з рунами. Тож можна впевнено зазначити: на цих землях жили розвинені народи, які вважали дану місцевість священною. На думку деяких істориків, саме неподалік сучасного села знаходиться ймовірне місце загибелі князя Святослава – він повертався з невдалого походу та був убитий печенігами поблизу відомого дніпровського порога Ненаситець.
Не стояло осторонь «вирів життя» Військове і за часів козаччини. Тут здавна існували січові поселення, розміщувалася козацька залога. Певно, з тих часів назва «Військове» і закріпилася за місциною. В документах Коша Запорізького вона зустрічається вже 1768 року. Але ще 1648 року на ці землі приїжджав гетьман Богдан Хмельницький. Певно, мав з ким тут стрітися! Відомо, що на початку XVI ст. територія, де нині розташовані села Військове і Дзвонецьке, була заселена переважно жителями Черкас – утікачами, які рятувалися від польсько-шляхетського гніту. Тож така громада була справді войовничою й легко йшла за закликом гетьмана…
ПОТОПАЛО У ТРОЯНДАХ
У 1737 році сталося чимало змін у селі. На його території створено Ненаситецький ретраншемент. На ці землі сходилися селяни з Лівобережної і Правобережної України, згодом було завезено багато кріпосних і з Росії. Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд щедро роздавав ці землі передусім російським поміщикам.
З керуванням панів та імперської руки життя на колись вільній козацькій землі змінилося й «забарвилося» кріпосними правилами, та все ж село розвивалося, було відоме. Ще за часів Катерини ІІ Військове зберегло козацькі звичаї. У 1780 році генерал-губернатор Катеринославського намісництва І. М. Синельников отримав у власність Ненаситецький поріг із навколишніми землями та село Військове.
Під час мандрів Катерини ІІ Дніпром на південь Синельников приймав у себе імператрицю. Певно, тутешні місцини, їхні жителі неабияк вразили оточення цариці та й її саму.
Тож згадку про Військове можна знайти й у відомому романі В. Пікуля «Фаворит». Автор пише, що у 1776 році граф Потьомкін стояв біля порога Ненаситець і «бачив удалині потопаюче в персидських трояндах село Військове».
НЕЩАСНА ПАНІ
Іще на початку ХХ ст. село Військове належало правнучці графа Синельникова – Ользі Іванівні Леоновій. Вона запам’яталася місцевим жителям як гарна господиня й гідна жінка: власним коштом збудувала лікарню, а у 1906 році (лікарня, побудована правнучкою графа Синельникова, функціонує й нині) відкрила притулок для сиріт (1905 рік), особисто усиновила 5 дітей. Також за підтримки Леонової у селі створено бібліотеку, відкрито школу (1908 рік). Грамоти у сільській школі вчив дітей дяк, Пилип Маркович Пивоваров. Коли ж розпочалася Перша світова війна, Пилип Маркович від імені дружин, чиї чоловіки пішли на війну, писав листи на фронт. А потім читав жінкам відповіді від чоловіків. Де нині могила дяка, правнучки Синельникова? На жаль, на це запитання немає відповіді.
Добрі справи комуністична влада не оцінила. Комісари вигнали Леонову із села просто у степ, тривалий час місцеві жителі потайки допомагали жінці їжею. Та це благодійницю не врятувало – померла Ольга Іванівна взимку серед міста Катеринослава страшною та ганебною смертю – під тином. Ніхто із прийомних дітей не взяв матір на проживання до себе через страх покарання… Як кажуть: «Страшні часи, бо мілкі люди!»
«ДНІПРОВСЬКИЙ ПЛАЦДАРМ»
Військове – одне з найкривавіших місць форсування Дніпра. За часів СРСР, на згадку про ті страшні події, у селищі зведено кілька пам’ятників та меморіальних комплексів. Один із них, «Дніпровський плацдарм», вражає відвідувачів величчю споруди, жахливою вагою людських життів, що були втрачені під час форсування. Розташований у південній частині села, біля самої води, меморіал зовні нагадує величезну гору, що вкрита залізобетонними брилами, схожими на частини плотів, якими переправлялися воїни під час форсування Дніпра. Тут (лише за офіційними даними) полягло близько дванадцяти тисяч радянських солдат! «Усе було вкрите трупами!» – розповідав мені дід, Олександр Букреєв, учасник тих подій. Він деколи з жалем згадував про ті дні,як у прохолодну вже пору року військові, на чому хто міг плисти (хто з очерету вирізав невеличкі плоти, хто з дерева), переправлялися під вибухами та кулями на інший берег. Гинули сотні, тисячі, а командування не жаліло людей, мов то якісь тварини для них були… Загалом форсування Дніпра – одна з найбездарніших операцій головнокомандування СРСР, яке буквально гнало людей на смерть, не керуючись бодай якимось тактичним військовим розрахунком. Тож, стоячи на схилах Військового, над Дніпром, згадайте тих, хто віддав своє життя за нашу долю у різні історичні часи: за доби скіфів і козаків, під час Вітчизняної, й донині. У селі Військове є й сучасні герої, воїни, що боронять нашу землю нині. Дай, Боже, аби їх долі, священні жертви були достойні поваги сучасників та нащадків!
АНФІСА БУКРЕЄВА-СТЕФКО,
ФОТО АВТОРА
