Микола Трублаїні: його називали «харківським Джеком Лондоном»

Нещодавно виповнилось 116 років з дня народження одного з перших українських письменників пригодницького жанру, журналіста і педагога Миколи Трублаїні. А ще він був затятим мандрівником, якому вдалося побувати в царстві криги, і назавжди «залишити» його у своєму житті.

У СІМЕЙНОМУ КОЛІ

Микола Трублаїні (справжнє прізвище Трублаєвський) народився 25 квітня 1907 року у селі Вільшанка (нині Крижопільський район Вінницької області) у сім’ї Петра Гнатовича та Євгенії Яківни Трублаєвських. Батько був вправним лісорубом, мати – сільською вчителькою. Родина жила небагато, тож з часом Петро був змушений залишити дружину, дітей та завербуватися на заробітки до Сибіру – рубати ліс у тайзі. Євгенія Яківна проводила багато часу в школі, вечорами перевіряла учнівські зошити, тож вихованням майбутнього письменника частіше займалась бабуся Любов Устимівна. Вона знала безліч чарівних казок, старовинних переказів, народних легенд, які Микола міг слухати годинами.

Мати часто брала не по роках тямущого хлопчика до школи, де він зосереджено пізнавав і запам’ятовував «про все на світі». Не дивно, що вже у п’ять років швидко читав, назавжди полюбив книги і неосяжний світ через них. Якщо Микола несподівано зникав, рідні знали, що його треба шукати десь у траві серед дерев за читанням приятелям пригодницької книжки або розповідями про подорожі та далекі таємничі країни. Таке своєрідне просвітницьке заняття, знайдене у дитинстві, стало у майбутньому його покликанням під час роботи в Харкові, проте цього ще треба було дочекатись…

ТЯМУЩИЙ І ЦІКАВИЙ

У 1915 році Микола Трублаєвський закінчив церковно-парафіяльну школу, отримавши відмінну атестацію. У ній наголошувалося, що тямущий, цікавий хлопчик має успіхи в усіх науках, та особливо – у словесності. Того ж року він вступив до Немирівської гімназії, успішно провчився п’ять років, після чого втік на фронт, бажаючи разом із червоноармійцями бити Врангеля. По дорозі зірвався з підніжки вагона поїзда і сильно травмував ногу. Непритомного Миколу випадково знайшов колійний обхідник і на руках відніс до найближчої лікарні.

Для юнака, що рано подорослішав, повертатися до гімназії в бунтівний час не мало жодного сенсу, тим більше, що довелося довго заліковувати ногу. Від нудьги він рятувався читанням популярних книжок та журналів, знайдених у кабінеті головного лікаря. Захопившись, Микола дні і ночі поглинав комп­лекти «Ниви», підшивки видання «Природа та люди», і твори майстрів пригодницького жанру – Гюстава Емара, Артура Конан Дойла, Жюля Верна, Луї Буссенара та інших відомих авторів.

Відмовившись від гімназичного навчання, Трублаєвський почав займатися самоосвітою. Паралельно організував у рідному селі хату-читальню, керував самодіяльністю, а в шістнадцять років очолив сільське будівництво.

«СХОДАМИ» НАВЧАННЯ

У 1920 році Микола вступив до Проскурівського реального училища. Навчався упродовж двох років і водночас займався літературною творчістю. У деяких виданнях почали з’являтися його дописи і кореспонденції, присвячені сільському життю. Зокрема, він став сількором вінницької газети «Червоний край».

Улітку 1924 року сім’я Трублаєвських переїхала в районний центр М’ястківка (нині с. Городківка Крижопільського району), де Микола почав працювати секретарем у клубі, вступив до комсомолу і організував сількорівський гурток. Завдяки йому, у с. Черепівка з’явились хата-читальня, бібліотека, гурток з ліквідації неписьменності, в якому він проводив просвітницьку роботу серед селян. І це в 16 років, незважаючи на залякування і погрози вбивством з боку «недоброзичливців».

Спілкування з односельцями, саме життя спонукали Трублаєвського взятися за перо. Він почав писати статті і нариси для республіканських та місцевих газет. Згодом Микола переїхав до Вінниці, де у редакції «Червоного шляху» йому доручили роботу з сільськими кореспондентами, а ще відрядили на Всеукраїнські курси журналістики у Харкові. Це була найкраща путівка початківцеві у нове життя, у велику літературу. По закінченні курсів він працював у редакції харківської газети «Вісті» і водночас навчався на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти.

ОТРИМАВ ВІД ІТАЛІЙЦІВ

Узимку 1927 року Микола Трублаєвський вирушив від «Віс­тей» у двомісячну подорож на Далекий Схід. Кореспонденції «Листи з далекої подорожі», «Великим Сибірським шляхом» публікував у газеті під псевдонімом Гнат Завірюха. Упродовж 1927-1932 років, разом з іншими українськими письменниками, належав до літературної організації «Молодняк».

Псевдонім Трублаїні з’явився після того, як у 1927 році до Харкова приїхала делегація робітників з Італії. Супроводжувати їх доручили Миколі. Італійці швидко потоваришували з молодим журналістом, а через те, що прізвище Трублаєвський здалося їм занадто важким для вимови – замінили його на більш зручне для них – Трублаїні. Миколі воно сподобалось і, по суті, стало другим прізвищем, під яким, власне, він і запам’ятався.

СВІТ ЗАХОПЛЕНЬ

1931 рік відзначився мандрівкою письменника у тайгу, де розгорталось будівництво на річці Ангара. Також він брав участь в експедиціях на Землю Франца-Йосифа, до Сибіру, Архангельська, Карелії, Кольського півострова, а у 1930 році вирушив в експедицію на острів Врангеля в Арктиці, на криголамі «Ф. Літке». Для цього йому довелось опанувати професії кочегара, механіка, вантажника і днювального. За участь у цьому рейсі Микола Трублаїні був нагороджений медаллю.

Враження від подорожі лягли в основу книг «До Арк­тики через тропіки», «Людина поспішає на північ», «Ф. Літке» – переможець криги». У 1932 році він знову відвідав Арктику як учасник експедиції на криголамах «Сибіряков» і «Русанов». Не дивно, що люди Півночі, їхнє життя є темою багатьох книг Трублаїні, зокрема першого великого твору – повісті «Лахтак». Досить відомі пригодницькі повісті «Мандрівники», «Шхуна «Колумб», науково-фантастичний роман «Глибинний шлях».

Упродовж 1934-1936 років Микола Петрович організував та очолив при Харківському палаці піонерів «Клуб юних дослідників Арктики» та «Клуб юних дослідників підводних глибин», де працювали гуртки штурманів, льотчиків, зв’язківців, географів, топографів і геологів. Уже будучи визнаним літератором, якого шанувальники охрестили «українським Джеком Лондоном», Трублаїні підкреслював: «Моя мрія – запалити… бажанням стати дослідниками Арктики, моряками, які не побояться штормів; авіаторами, які зможуть повести літаки на тисячокілометрові відстані; інженерами та вченими, які розкриють усі таємниці природи і переможуть усі стихії».

ДО ОСТАННЬОГО…

З перших днів війни Микола Петрович прагнув потрапити на фронт і, нарешті, 20 вересня 1941 року отримав дозвіл по­їхати на передову як військовий кореспондент. Через два тижні він уже був у дивізії і 3 жовтня 1941 року взяв участь у першому і, на жаль, останньому для нього бою під с. Козолугівка Токмацького району – вирішив допомогти кулеметнику.

Під час однієї з атак німецької авіації отримав важке поранення осколком від бомби і 5 жовтня помер на 34-му році життя у санітарному потязі. Поховали письменника у братській могилі, недалеко від станції Ровеньки Луганської області.

Дотепер ім’я Миколи Трублаїні носять вулиці, бібліотеки, школи. У селі Вільшанка в пам’ять про нього створено музей-бібліотеку. На батьківщині, у селі Вільшанка, на честь талановитого письменника створено музей-бібліотеку. Ще один музей відкрито у місті Немирів. Також засновано літературну премію імені Миколи Трублаїні, яка надається за кращі літературно-художні твори для дітей і юнацтва.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ­ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)