Найчистіша річка Європи знаходиться на Дніпропетровщині (Фото)

Найчистіша річка Європи, унікальні природні явища, мальовничі краєвиди оповиті легендами, великий державний заказник… Все це про дивовижну річку Оріль та її долину, яка розкинулася на території трьох областей – Харківської, Полтавської та Дніпропетровської. Оріль ще й досі вважається найчистішою річкою Європи. Розповідає портал «Дніпро Культура».

Географія

Оріль – одна з приток Дніпра. Ліва притока Орелі впадає в Дніпро між Ворсклою і Самарою. Виток річки біля с. Єфремівки на Харківщині, на Дніпропетровщині ж ця річка є «прикордонною». Саме вона відділяє нашу область від сусідніх областей – Харківської та Полтавської, на відстані у 141 км річище її співпадає з адміністративними кордонами цих областей. Довжина Орелі становить 384 км, площа басейну – 10 820 км2. Оріль живить 28 приток довжиною 10 км., серед них: Чаплинка, Журавка, Заплавка, Бузівка, Орчик, Берестова…

Найбільше диво річки те, як їй вдається залишатися найчистішою річкою в Україні. А все досить просто пояснюється. Протікаючи в індустріальних районах області, вона обминає промислові центри. Найбільші населені пункти на її берегах – Перещепине та Царичанка.
Природним визначником чистоти води є флора і фауна. В Орелі водяться риба та раки, квітне латаття – жовте і біле. Але якщо риба і раки не така вже і рідкість в інших річках регіону, то латаття зустрічається все рідше.

Історія

Скільки історій і легенд зберігає в собі ця дивовижна невелика річка. Навіть, з її назвою пов’язана одна цікава, дещо казкова легенда.
Жили колись сусідами Змій і Запорожець. Не помирившись за межу, почали вони битися. Козак переміг і, запрігши Змія в плуг, проорав кордонну борозну, по якій і потекла р. Оріль. Проте деякі тлумачі знаходять аналогію назви річки з тюркським словом «ерель», що означає «і тут, і там» тим самим характеризуючи звивистість річки.
Уперше розкопки на території долини Орелі започаткував Д.І. Яворницький наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Ним і більш пізніми дослідниками в Дніпропетровській області було виявлено 124 кургани і кургани-могильники. Найбільш продуктивно археологи попрацювали на Приорілі в 1970–1975 рр. Але, на жаль, більшість курганів було знищено під час будівництва каналу. Керував розкопками київський археолог Д.Я. Телєгін. У результаті ми отримали цілу череду знахідок: неолітичні та мезолітні стоянки, поселення й могильники неоліту, епохи бронзи, скіфсько-сарматських і ранньослов’янських часів аж до періоду Київської Русі.
Серед знахідок виділяли кераміку та знаряддя праці з різних епох, що означало лише одне – тут вирувало життя, долина була щільно заселена. Найціннішу археологічну знахідку було виявлено у 1973 р., випадково, школярами з села Керносівка, на місці розореного кургану. Знайдена ними кам’яна антропоморфна стела увійшла в науковий обіг під назвою «Керносівський ідол» (ІІІ тис. до н.е.). це пам’ятка світового значення, яку можна порівняти з такими відомими старожитностями, як єгипетські сфінкси та кам’яні велетні Острова Пасхи.

река

Архітектура

На лівому березі Орелі проти містечка Нехворощі знаходився один із духовних центрів Запорожжя – Нехворощанський Успенський монастир, збудований у 1714 р. Він володів млином, лісом, рибними озерами, слободою Гупалівкою та Чернеччиною. За монастирськими валами розташовувалися соборна і трапезна церкви, келії, господарські споруди. Прочанами та ченцями монастиря були козаки-запорожці. Разом із зруйнуванням Січі занепав і монастир – у 1786 р. його було ліквідовано. Соборну церкву перенесли до Чернеччини, з роками зникла поставлена на її місці капличка й інші монастирські будівлі. За статистичними джерелами, на початок ХІХ ст. лише від Перещепиного до Шульгівки (гирла Орелі) в поорільських селах існувало 28 церков, головним чином, дерев’яних.
Унікальним архітектурним явищем в Приорільському краї являє собою комплекс козацьких церков у с. Китайгород. Три церкви – Успенська, Варварівська і Миколаївська – за стилем належать українському бароко. Витримавши всі богоборчі хвилі, церкви були відреставровані на початку 1990-х років, вони мають особливу притягальну силу.

Рослинність

Рослинність Приорілля, як об’єкт наукового аналізу, привернула увагу вчених ще в середині 30-х років минулого століття. Тут пролягли експедиційні маршрути степового лісознавства професора О.Л. Бельгарда.
Сучасний стан флори Приорілля характеризується високою репрезентативністю і рівнем біорізноманітності рослин і ценозів. Загальна чисельність судинних рослин – майже 1000 видів (із них 20 занесені до Червоної книги України).

У ХVІІ ст. Г.Л. де Боплан обґрунтовано вважав Оріль найбагатшою на рибу річкою з усіх приток Дніпра. Ще й сьогодні Оріль приваблює рибалок, особливо підводних мисливців.

Орнітологи цілком справедливо називають Приорілля пташиним Ельдорадо: понад 170 видів птахів обирають долину річки своєю домівкою в різні пори року. Тисячні зграї диких гусей, поселення білих чапель, токовий політ бекаса і загадковий голос бугая… За обґрунтованим клопотанням учених одна з ділянок долини Орелі в середній течії занесена до міжнародного переліку територій, важливих для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів.

Заповідник

15 вересня 1990 року на території річки Оріль було створено Дніпровсько-Орільський природний заказник. Створили цей заповідник, головним чином, громадська організація – еколого-туристичне об’єднання «Орлан». Площа заказника становить 3766 га.

Орільський заказник є останнім притулком для цілого ряду рідкісних зникаючих видів флори, птаства і тваринництва. Це рослини-степовики: астрагал шерсистоквітковий, шість видів ковили, брандушка різнобарвна; на луках досі ростуть зозулинці, коручка, рябчики; у водоймах – реліктовий водяний горіх. Знайдено три тисячі судинних видів рослин, 20 – записані у Червоній книзі України, 6 – до європейського списку; ще не вимер жук-олень; зі 170 видів птахів 17 – червонокнижні: скопа, лунь польовий, орел-карлик; 9 видів ссавців: горностай, мишівка степова, видра річкова…

Тарас Шевченко на Приоріллі

Однією з найвизначніших подій в історії Приорілля є відвідування цих країв легендарним українським Кобзарем. 1845 року при переїзді з Полтави до Шедієвого (їхав поет до поміщика-мецената О.Ф. Лук’яновича) поет уперше «познайомився» з Приорільським краєм. Подорож ця пролягала решетилівським шляхом, через Мишівку і Нехворощу. До речі, ця дорога існує і досі, тож, при бажані, можна повторити шлях Тараса Григоровича.

Мальовничі краї долини річки Оріль надихнули та вразили своєю красою українського митця. Навіть, за версією дніпропетровського шевченкознавця-аматора В. Дем’янова, можна ідентифікувати один із малюнків, а саме – «Урочище Стінка». Місцевість ця, вважають знавці, в околицях с. Коновалівки.
Зачарований красою краю, Тарас Шевченко охрестив Орільську долину Палестиною, де в медових берегах тече молочна річка.
Тож варто шанувати і доглядати історичну колиску нашого краю. І пам’ятати не тільки про минуле долини, а й про майбутнє, про жителів долини (тварин, птахів, риб і, навіть, рослини), аби ми могли милуватися цими дарами природи ще довгі-довгі літа.

Єлизавета Сибірьова