Наші в світі: Широчанин, якого покликало море
Хто з нас, зачитуючись з дитинства творами Жуля Верна, Фенімора Купера, письменників-мариністів, не мріяв про морські подорожі, мандрівки до далеких екзотичних країн? Для багатьох це так і залишилося лише мріями й тільки одиницям із числа найбільш наполегливих та цілеспрямованих пощастило втілити свою заповітну мрію в життя. До цього почесного клубу мореплавців належить і колишній мешканець Широкого Володимир Іванович Литвиненко.
Його батьки Іван Семенович та Василина Олександрівна були корінними широчанами, проте після одруження переїхали до Кривого Рогу. Батько влаштувався на будівництво, а мама – на завод. Там же, в місті в 1936 році народився в них син Володимир.
Коли почалася війна й батька мобілізували до Червоної армії, мама з сином повернулася в Широке до своїх батьків. Дитяча пам’ять Володимира міцно закарбувала, немов кадри з кінохроніки, окремі епізоди життя періоду нацистської окупації.
А коли ж навесні 1944 року прийшло довгоочікуване визволення, мама, щоб якось вижити в ті тяжкі часи, змушена була вступити до колгоспу в с. Надія, згодом ім. Хрущова, ім. Чапаєва, де працювала в овочевій бригаді. Володимир Іванович часто ходив до мами й на власні очі бачив ту важку рабську працю, яка призвела її в 1961 році до інвалідності.
У вересні 1944 року Володимир пішов до першого класу Широківської школи. 1945 року з армії демобілізувався батько, проте невдовзі батьки розлучилися. Володимир з мамою проживали на вулиці Папаніна (нині Церковна) поруч з тодішнім піонерським клубом. Як зізнався Володимир Іванович, саме там пройшли його кращі роки дитинства у колі добрих друзів: Михайла Козака, Сергія Максименка, Юрія Рудя, Аліма Шульженка, Володимира Сільнова. (Алім Микитович Шульженко, професор, викладав у Криворізькому педагогічному інституті, а Юрій Савелійович Рудь – викладач Криворізького гірничорудного інституту, автор багатьох наукових праць).
Та все ж найбільше Володимир зійшовся з однокласником Михайлом Козаком. Разом допомагали один одному в навчанні, роботі по дому, ділилися секретами, разом грали в футбол, волейбол, городки, купалися в річці. Щоб стати сильнішими у восьмому класі (1952 рік) почали самостійно займатися силовими вправами. На свіжому повітрі працювали з гирею, гантелями, змайстрували штангу. Результат не забарився, хлопці зміцніли й показували непогані результати.
Одного разу на районному святі побачили виступ відомого важкоатлета Володимира Півторака, який справив на них незабутнє враження, видався, говорячи сучасною мовою, справжнім суперменом. Тож невдовзі друзі записалися в секцію, щоб тренуватися під керівництвом знаменитого штангіста. Володимир Григорович особисто показував всі технічні прийоми, давав цінні поради й був дуже вимогливим.
Невдовзі юнаки почали виступати в районних та обласних першостях ДССТ «Колгоспник» (нині ВФСТ «Колос»). 28 листопада 1953 року Володимир Литвиненко у легкій вазі на обласній першості, що проходила в Широкому, посів третє місце з результатом 185 кг, а вже 22-23 лютого 1954 року з результатом 190 кг виборов друге місце. Спортсмен продовжував прогресувати й у грудні того ж року показав результат 202,5 кг. Наступного року Володимир Іванович перейшов у напівважку категорію, де показав результат 220 кг.
Хто знає, яких би спортивних висот досяг юнак, якби не мрія про море й морські походи. Ще з сьомого класу твердо вирішив стати моряком. З Херсонської морехідки на лист відповіли відмовою, адже майбутньому абітурієнту не виповнилося й 14 років. Тому довелося чекати до закінчення середньої школи. Й ось 1954 року разом з Михайлом Козаком поїхали в Одесу здавати документи до Одеського вищого морехідного училища. На жаль, з ходу вступити не поталанило обом. Михайла зрізали лікарі під час проходження комісії, а Володимир не пройшов за конкурсом. Тож вдома цілий рік часу не гаяв, відвідував потрібні дисципліни вечірньої школи вільним слухачем. Наступного року його успішно зарахували курсантом судномеханічного факультету ОВМУ (потім ОВІМУ, ОНМА, а з 1 січня 2016 року Одеську національну морську академію (ОНМА) реорганізовано в Національний університет «Одеська морська академія»). Перший впевнений крок до мрії здійснено!
До речі, коли від’їжджав, то свої гирі передав молодшому за віком Миколі Демченку, який теж самостійно долучився до залізної гри.
В училищі продовжив заняття з важкої атлетики, проте далися взнаки проблеми з хребтом. Щоб підтримувати себе в добрій фізичній формі долучився до занять водними видами спорту: плаванням, греблею, вітрильним спортом.
Після успішного захисту дипломного проекту в 1960 Володимир Іванович отримав фах інженера-судномеханіка й направлення на роботу до Дунайського пароплавства (Радянське Дунайське державне пароплавство, нині Українське Дунайське пароплавство).
Олександр Козленко
На фото: шкільні друзі Михайло Козак і Володимир Литвиненко, смт Широке, 1956 р.
