Навколо світу в пошуках українців

Мешканці Дніпра Віталій Танцюра та Маріанна Гавриленко продовжують подорожувати власним автомобілем, який розфарбовано в національні кольори. Наші земляки вже об’їхали всю Європу, Південну та Північну Америку. Та цього їм виявилося замало — найближчим часом Віталій та Марина завітають ще й в Азію. Всюди, де бувають — цікавляться життям українських діаспорян, зустрічаються з ними, вивчають побут, розповідають про нашу країну.

БЕЗКІНЕЧНА «МАНЬЯНА»

— Пане Віталію, пані Марино, яке враження на Вас справила подорож Америкою?
— Дуже цікаво було й складно. Перетнули Південну Америку практично по тій паралелі, що у «Пошуках капітана Гранта». Довелося плисти, підніматися високо в гори (до 5 тисяч метрів над рівнем моря), їхати гірськими дорогами. Це, звичайно, зовсім інший світ, не схожий на Україну. Аргентина — величезна країна,там не скрізь цивілізація. Від’їжджаєш навіть за 20 км від міста — й маєш простір близько 200 км без зв’язку, будь-якого живого нагадування, що десь є люди. Дороги різні: є з нормальним покриттям, є й суцільне бездоріжжя.

— Подорожували власною машиною. Не виникало з цим проблем?
— Ще й які! Довелося повністю ремонтувати двигун у Гондурасі — справжні пригоди. В Аргентині зіткнулися з такою ж бюрократією, тяганиною, як в Україні. Там за все треба давати чималі гроші. Наприклад, приходиш забирати авто в порт, а тобі кажуть: «Іди до брокера». Брокер згодом відправляє до нотаріуса за довіреністю, що коштує 100 доларів. Потім ще є «митний брокер», який вам обійдеться в 500 доларів…
Ти в шоці, запитуєш: «Чи можна дешевше?». Кажуть: «Звісно, можна!». Усміхнено пояснюють: «Але тоді самі все вирішуйте». Та яке там «самі», бо ж навіть на територію порту ніхто не пус­кає. Тож вимушені були виконати зобов’язання, брокера найняли, довіреність виписали. А тут наблизився час фестивалю, що проходить по всій Південній Америці. Виявилося, якщо машину не заберемо до фестивалю — тільки після свят уже вдасться. Святкування ж тривають аж 10 днів, а оренда місця в порту за день коштує 100-150 доларів. Отакі колізії. У підсумку, за все переплатили близько 2 тисяч доларів.

— Тобто, в мешканців Південної Америки — доволі специфічний темперамент?
— Маріанна Гавриленко: Для них слово «маньяна», тоб­то «завтра» — стандартна ситуація. Кажуть: «Приходьте завтра». Приходиш наступного дня, і тобі знову це з усмішкою повторюють. І так може тривати дуже довго: тиждень, два, три, поки добре не заплатиш. Уся Південна Америка живе в такому ритмі.

НА БОРЩ — ДО БРАЗИЛІЇ

— Головним завданням Ваших подорожей було спілкування з українською діаспорою за кордоном. Це вдалося?
М.Г.: -Так, ми зустрічалися з українцями, які живуть за кордоном. Серед них — представники нашої діаспори, котрі переїхали ще понад 50 років тому. Нині маємо інформацію майже по кожній державі, яку відвідували(щодо того, як там живуть наші земляки та їхні нащадки). Українці Південної Америки дуже відрізняються від тих, які мешкають в Європі. У першій — міцні та великі діаспори. Хоча багато людей пере­їхали ще на початку минулого століття, та й сьогодні зберігають національну автентичність. Вони спілкуються українською, співають українських пісень, добре знають народні танці тощо. Там є й українська церква.

-Де мешкає найбільша наша діаспора?
М.Г. — У Бразилії. Три провінції цієї країни складаються з українців, італійців та німців. Тобто, є там цілі міста, в яких живуть нащадки наших земляків, німців та італійців. Загалом і в Бразилії, і в Аргентині є навіть готелі та ресторани із знайомими назвами. Наприклад, ми жили в готелі «Буряк», яким теж керують колишні українці.

— Чи сподобалася Вам південноамериканська кухня?
— М.Г. Насправді, ми дуже страждали через місцеві страви — вони специфічні, важкі для шлунку. Південноамериканці їдять здебільшого картоплю, маїс та смажене м’ясо. Одначе, ті ж аргентинці для приготування м’яса (на мангалі) загалом не використовують ані спецій, ані маринаду. А ще там ніде купити сиру, сметани.
Виняток — південь Бразилії та Мендоса в Аргентині — там домінує повністю українська кухня: борщ, вареники, домашні ковбаси. Лише в цих краях є ковбаса, яку можна їсти! Бо загалом такі страви місцевого виробництва «бажають кращого».
Добре, що в деяких регіонах Бразилії та Аргентини є великі підприємства, якими керують колишні українці. Так, одну з найвідоміших аргентинських компаній- виробників кави очолюють три брати — нащадки наших земляків, що переселилися сюди ще на початку минулого сторіччя.

НЕБЕЗПЕЧНА ПОДОРОЖ

— Уже готуєтеся до азійської подорожі. У чому її складнощі?
Віталій Танцюра: — Подорож розрахована на три місяці, та, судячи з усього, буде більш тривалою, бо існують складнощі. Справа в тому, що, як такого, азійського маршруту не існує. Є три альтернативних — південний, китай­ський і північний. Усі мають недоліки. Південний варіант: припливаємо в Таїланд, потім — через Камбоджу, Індію, Афганістан, Пакистан і так далі. Та тут стикаємося з питанням безпеки і складної візової політики. От і при в’їзді до цих країн треба заплатити заставу за транспортний засіб, це ж коштує чимало. Інший маршрут — через Китай. Та й цей варіант не проходить, тому що стикаємося з масою нюансів технічного плану: необхідна реєстрація авто, китайські права, китайський гід тощо.
Лишається північний маршрут, що пролягає через Росію. На сьогодні наше авто вже транспортується до Владивостока. Сподіваємося, що 11 липня воно туди прибуде. Але й тут є труднощі — у нас авто жовто-­блакитного кольору, тож, якщо в’їдемо на ньому в Росію, можуть бути проблеми. Маршрут приблизно такий: Владивосток (забираємо авто, легкий ТО, заміна масла), потім — Байкал, Казахстан, Баку, Грузія. У Грузії знову прийматимемо рішення, як рухатися далі. Тут також є три варіанти. Перший: із Туреччини в Угорщину, Молдову, а потім додому, об’їхавши Чорне море. Другий: паромом або з Грузії або з Туреччини в Одесу. Третій: через Краснодарський край у Харків. Схиляємося до нього.

— Але ж долати маршрут Росією на жовто-блакитному авто… Чи не виникнуть проблеми?
В.Т.: — Проблеми можливі, бо ж згідно з російськими ПДР, авто не може бути розфарбоване більш ніж на 35%. Загалом, у жодній країні в нас не було питань з приводу кольору машини. Лише в двох країнах — Росії та Китаї — передбачаємо ускладнення. Зараз опрацьовуємо варіант тимчасового «камуфляжу» для машини, є спеціальні фарби, що згодом можна змити. Дуже не хочеться плівку з соняшниками, яка сьогодні є на авто, знімати, було б дуже прикро.

АНФІСА БУКРЕЄВА,
ФОТО з архіву мандрівників

Добавить комментарий