Оксана Тонкаль: «Не всі судді віддавали нам перемогу, але я вірила в свого Карбона»
Німецька вівчарка з Києва, 4-річний Карбон, став рекордсменом Книги рекордів України як найбільш титулований собака. За свою виставкову кар’єру пес зібрав 35 найпрестижніших титулів із 20 країн світу. І вони разом із господаркою Оксаною Тонкаль не зупиняються. Вже планують наступну подорож. Пані Оксана каже, що не всі судді віддавали їм перемогу, але жінка вірила і продовжує вірити у свого собаку. За переможними результатами стоїть щоденна праця красеня Карбона та його «матусі». Про тренування, виставки і головну мрію свого життя киянка Оксана Тонкаль розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».
АКТИВНЕ ЦУЦЕНЯ
– Пані Оксано, у світі існує одвічне питання: собаки чи коти? Як ми зрозуміли, вам до душі песики!?
– Так, це справді одвічне питання, бо в нашій сім’ї ми якраз «розділились»: я – за собаку, чоловік – за кота (сміється). Саме тому було знайдено компроміс: ми майже одночасно придбали і кота, і собаку. Тим паче я хотіла собаку з дитинства, це була мрія всього мого життя. Карбон – це моя перша і єдина собака, хоча мій син опікується вісьмома безпритульними собаками. Все моє дитинство минуло в селі, де була вівчарка, яку ми дуже любили і яка була найрозумнішою собакою в світі.
– Чи згодні з тим, що кожна собака потребує особливого й індивідуального ставлення? На вашу думку, чому це так?
– Те, що собака потребує індивідуального ставлення, це я точно зрозуміла, коли в мене з’явився Карбоша. Раніше я думала, що вівчарки – це найрозумніші собаки, які від народження будуть приносити каву у постіль. Але виявилось, що це далеко не так, бо мій пес показав мені свій характер і дав зрозуміти, що не буде так, як я собі намалювала. І поки ми не дійшли з ним згоди, було дуже важко. Але як тільки ваш собака зрозуміє вас і те, що ви хочете, тоді і народиться команда: ви і він. Тоді вже будете отримувати задоволення один від одного.
– Як знаходите спільну мову і підхід до чотирилапих?
– Для кожного собаки свій підхід: одні за ласощі готові тобі зірочку з неба дістати, інші – за добре слово. Ми зустрічаємо багато собак, і всі вони різні. Для когось достатньо суворого погляду, для іншого – просто усмішки.
– Коли Карбон з’явився у вашій родині?
– Карбон із нами, починаючи з червня 2019 року. Це я зробила собі подарунок на день народження. Як і говорила, собаку хотіла давно, але чомусь мене всі відмовляли, казали: «Ти не розумієш, яка це відповідальність». Ми на той час активно подорожували, і чоловік натякав, що з собакою подорожі закінчаться, але ж, як кажуть, коли чогось дуже хочеш, то здоровий глузд відходить на інший план. Я почала шукати собаку спочатку через знайомих, але на той момент ні у кого не було цуценят. Тоді я сіла за комп’ютер і розширила пошуки в усій Україні.
Раптом мені на очі потрапило оголошення з Харкова. Я зателефонувала, розпитала все, але розуміла, що навряд чи ми туди поїдемо. Наступного дня мій син мені каже, що він їде зі своєю дівчиною до Харкова по справах. Тоді я попросила його заїхати і тільки подивитись, що і як. Потрапивши до людей, які продавали цуценят, він зателефонував мені по відеозв’язку і показав цих «медвежат». Я жодної хвилини не сумнівалася, що син звідти вийде вже з моєю майбутньою собакою. На питання: «Якого брати?», – я відповіла: «Найактивнішого». Тоді вирішили взяти те цуценя, яке намочило лапи в калюжі і стрибнуло на дівчину мого сина, залишивши бруд на її одязі. Ось так у мене і з’явився мій Eragon Arom Berg по документах і просто Карбошка вдома. Я безмежно вдячна своїм заводчикам Надточіям Ірині та Роману, які є «батьками» найкращої собаки.
КОПІЯ З ГОСПОДАРЕМ
– Який у Карбона характер? А які він має уподобання?
– Це дуже складне питання (сміється). Ще донедавна я сказала б, що в нього нестерпний характер, він усе робить по-своєму. Але, зустрівши тренерів, зрозуміла, що проблема була в мені. Я ніколи не дослухалася до його потреб, для мене було тільки слово «повинен», але він вважав по-іншому. Я дуже серйозно підійшла до його виховання. Мабуть, із перших днів, коли він потрапив до мене, я почала шукати тренерів. Та оскільки це була моя перша собака, я зробила чимало помилок, шукала «найкращих», а не тих, які були по-справжньому зацікавлені допомогти мені зробити з собаки ідеального пса. Втрачено багато часу, але з його розумом і сьогоднішнім взаєморозумінням ми надолужимо все, я впевнена. Він дуже спокійна собака і, мабуть, найбільше любить відпочивати вдома на своєму лежачку. А коли Карбон на вулиці, то дуже полюбляє ганятися за іграшкою та різними паличками.
– Вважається, що собаки дуже схожі на своїх господарів. Чи є співпадіння вашого характеру та Карбона?
– Це саме правильне ствердження, в нашому дуеті – так точно. Коли я кажу знайомим, що «він такий впертий», вони мені всі кажуть: «Подивись на себе, він же копія ти, такий же впертий, вразливий». Потоваришували ми не дуже легко, бо я не могла змиритися з його впертістю, але зараз він зовсім інший. Або ж це я стала іншою і подивилась на свого Карбошу з іншого боку, побачила в ньому зовсім інші риси характеру. Собака для мене – це частинка мене, це моє все, я інколи навіть боюсь цієї прив’язаності. Мій син колись сказав: «Карбон, тримайся, мама відпустила мене, тепер вся опіка ляже на тебе» (сміється).
– Карбон – найтитулованіший кобель німецької вівчарки. Скільки тренувань і сумісної праці за цим стоїть?
– До цього титулу ми йшли не один рік. Я дуже вдячна нашому хендлеру, яка професійно готує собак до виставок. Одного разу вона сказала: «Я зроблю з цієї собаки чемпіона». Фраза була сказана після перших невдалих виставкових кроків. Він завжди був занадто худеньким і перші наші виставки не були успішними, але те, що нас не ламає, робить нас сильнішими. Усі ці титули ми отримали за два роки, бо він пізно почав виставкову кар’єру. Інколи наші подорожі тривали по півтора місяці, кожні вихідні ми перебували в іншій країні. Багато «доброзичливих» людей сміялися і казали, що нам нема куди витрачати кошти, проте, коли тобі кажуть в спину, отже – ти попереду.
– Скільки разів на тиждень тренується Карбон? Із чого складається його тренування?
– У Карбона дуже багато тренувань, щодня в нього певне заняття, а інколи і по два рази на день: наприклад, зранку може бути рингова вправа , а вдень – «захист» та інші. Цей собака працює постійно, і йому це подобається, так само, як і мені, бо під час тренувань ми як одне ціле. Тренування до виставок у нього відбуваються з хендлером, інші – зі мною і з помічниками. Для захисту є фігурант, для послуху – кінолог. У нього майже всі досягнення з виставок по екстер’єру. Це коли оцінюють зовнішній вигляд собаки, виражений у статях, пропорціях, гармонійності та особливостях форм будови, властивих породі, статі, віку й типу конституції тварини. Але на сьогоднішній момент ми працюємо в іншому напрямі, і я впевнена, що скоро ви почуєте про нього і його досягнення в іншій галузі.
– Чи існує окреме меню або індивідуальний раціон для собак, які беруть участь у змаганнях?
– Щодо харчування, у нас завжди приблизно однакова їжа, незалежно від змагань, бо підготовка до виставки – це тривалий процес, який не робиться за декілька днів. Це постійна підтримка форми, якості шерсті. Зважаючи на те, що Карбон вживає тільки їжу, що любить, нічого іншого я не можу в нього «всунути».
МІЖНАРОДНІ ПЕРЕМОГИ
– Гадаємо, що, як любляча «мама», ви точно пам’ятаєте перше змагання Карбона.
– Перше змагання було зовсім невдалим, тому що Карбон вийшов із лікарні і був страшенно замученим, із вибритими лапками від катетерів. Тоді з-поміж 16 цуциків він посів 13-те місце, але отримав велику перспективу. Мабуть, інші змирилися б і кинули цю справу, але не ми. Я почала дізнаватись і шукати інформацію про виставки, шукати професійну людину, яка буде займатися з ним. Тут іще цікава ситуація складається: вівчарки на виставці повинні бігти попереду господаря, а в побуті ми їх вчимо ходити поряд, тому краще, щоб це робили різні люди. Багато нюансів. Не тільки перша виставка була невдалою, були ще виставки, де ми посідали і другі, і треті місця. Усі ці титули, які ми здобули, не означають, що він найкращий, просто ми вперті і йдемо до цілей, попри всі перепони.
– Що означає прізвисько Карбона?
– Прізвисько йому обрав чоловік. Напевно, воно потім допомогло йому не зламатися. Карбон – це дуже міцний матеріал, можливо, тому ми так міцно йдемо до своїх цілей. Кількість нагород я навіть не можу порахувати, бо ми вже збились із рахунку, а от офіційних титулів чемпіона країни та інших – 35, включно з 20 чемпіонами різних країн.
– Дивовижні результати! Які з цих переможних змагань і виставок були найважчими?
– Можна сказати, що все це конкурси краси (сміється). Собака повинен сподобатись судді, а для цього він має красиво пробігти, красиво стояти в стійці і не мати анатомічних дефектів. Переможних конкурсів дійсно було багато, але найважче – це, мабуть, було отримати чемпіона Греції. Там трохи інші умови: обирають не одну собаку в класі, а одну в породі, і ви ж прекрасно розумієте, що потрібно змагатися з місцевими собаками. Якщо говорити про кункурси, які найбільше запам’яталися, то це перемога в Німеччині, бо я туди боялась їхати. Це ж батьківщина німецької вівчарки і я вважала, що там повинні бути найкращі представники цієї породи, здавалося, що виграти у них було дуже неможливо. Але ми змогли, і це дуже круто.
– Чи бували випадки, коли собака вередує на тренуваннях або безпосередньо на конкурсі, не хоче виконувати певні вправи? Що робите у такому разі?
– Випадків, щоб Карбон вередував, не було. Для нього вихід у ринг – це як робота. Однак, звичайно, буває, що інколи стан здоров’я може бути не зовсім добрим. Наприклад, десь на прогулянці перебігав більше за потрібне, але ніколи в ринзі він нас не підвів.
– Скільки команд знає Карбон? Чи можна виокремити найскладніші?
– Кількість команд ми не рахували, бо щоразу може бути прохання щось зробити, і він робить. Банальні команди: сидіти, лежати, стояти, місце, апорт – їх виконання, певно, в крові у вівчарки. А такі цікаві команди, як: будинок, ніс, соромно, попроси, змійка – дуже подобаються йому і він із задоволенням їх вивчав. Зазвичай на ці команди вже не вистачає часу, бо вдома він відпочиває після тренувань на вулиці. Мабуть, найскладніші – це команди, які потребують максимальної концентрації. Навіть ті ж звичайні команди «поряд, сидіти» здаються легкими, але складність у тому, щоб вони виконувалися бездоганно.
– Тепер Карбон установив і рекорд України. Розкажіть, як усе відбувалося? Як виникла ідея подати заявку?
– Цю ідею вніс чоловік. Він терпляче ставиться до наших поїздок, і одного разу сказав: «Ну, якщо нам треба кімнату виділити для кубків та розеток, які отримав Карбон, то чому б там не повісити ще й це досягнення». Ми подали заявку та вже й забули про неї, але десь через місяць мені зателефонували і сказали, що розглянули її, і тепер все йде до нагородження. Ми обрали день, узгодили всі деталі і домовились зустрітись на нашому тренувальному майданчику. Там нас і нагородили.
– Які поради хотіли б дати усім починаючим «собачникам»?
– Я не можу назвати себе професійним собачником, я сама тільки починаю навчатися і набивати шишки, але головне хочу сказати: нікого не слухайте, а рухайтесь до своєї мети. Комусь ваша собака може не подобатися, але є ті, які вважають її найкращою. У нашому житті ми пройшли перед очима більше двохсот суддів, і не всі віддавали нам перемогу, але я вірила в свого собаку. Головне – робити те, що подобається.
– Які плануєте кроки у кар’єрі Карбона?
– Карбон не зупиняється, він готує речі в наступну свою подорож, і сподіваємось, що скоро ми привеземо ще один титул.
МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОКСАНИ ТОНКАЛЬ
