Олеся Буренко: «Я хочу жити у рідній країні та розвивати український черлідинг»
Дніпровська команда Kolorit Ukraine вперше в історії здобула право виступити на World Summit – 2027 — найпрестижнішому світовому турнірі з черлідингу, який відбудеться у квітні наступного року в Орландо (США). Омріяна ліцензія стала нагородою за перемогу на міжнародному чемпіонаті European Championship Future Cheer в іспанській Барселоні, де українські спортсменки показали найкращий результат серед усіх учасників. Про шлях до цього успіху, розвиток черлідингу в Україні та виховання майбутніх чемпіонів у ексклюзивному інтерв’ю «Вістям Придніпров’я» розповіла головна тренерка Олеся Буренко.
– Пані Олесю, розкажіть, будь ласка, як відбулося ваше перше знайомство з черлідингом?
– Це сталося у шкільні роки. Я народилася в Кам’янському, там навчалася в школі. Захоплювалася танцями, це були такі собі аматорські заняття у шкільній збірній. А коли трохи підросла, мене запросили до одного клубу займатися черлідингом. Вирішила, що варто спробувати! І не помилилася: даний вид спорту дуже сподобався, просто «закохав» мене у себе.
Чому? По-перше, він командний; по-друге, дуже «дівчачий», ефектний, учасниці одягнуті в яскраві костюми. Кожна спортсменка відчуває себе справжньою зірочкою – настільки величезна увага глядачів! Тож тренувалася із задоволенням.
Після закінчення школи я вступила до гірничого університету (нині це Національний технічний університет «Дніпровська політехніка») та почала опановувати професію інженера з телекомунікацій. Але невдовзі зрозуміла, що мені так не вистачає улюбленого черлідингу! Тому на другому курсі вирішила, що хочу навчатися за спеціальністю «фізичне виховання і спорт». Тож вступила до ще одного вишу, навчалася паралельно.
– Коли ви почали тренерську діяльність?
– У 2013 році. Спочатку я пройшла відбір до спортивного клубу «Торнадо». Вони взяли мене «під своє крильце». Набрала групу дітей. Ми підростали, підростали… І настав час, коли мене «відпустили у своє плавання». Спершу це була просто команда «Колорит». А зараз – уже кілька різновікових команд (дитячих та дорослих), об’єднаних у мій спортивний клуб, де працюють три тренери.
Коли люди говорять про черлідинг, то в їхній уяві переважно виникає образ дівчат, які під час змагань із футболу чи баскетболу енергійно танцюють у коротких спідничках, махають помпонами… Але ж насправді черлідинг – це повноцінний вид спорту. І велика підготовка стоїть за кожним виступом, який триває дві хвилини (здавалося б, ну що такого – дві хвилини?), але це дуже важко! І для того, щоб гідно виступити та вразити глядачів, дівчата витрачають дуже багато часу на тренування. Навантаження залежить від віку, рівня підготовки. Менші діти, які тільки починають перші кроки в черлідингу, займаються 2-3 рази на тиждень по одній годині. Потім вони підростають. Тоді у них є і основні тренування із командою, і додаткові заняття із суміжних видів спорту. Зокрема, балетні та акробатичні класи. Також дівчата самостійно підтримують форму. Бігають на стадіоні, підтягуються, дехто ходить у тренажерні зали, багато працюють удома.
– Тобто за зовнішньою легкістю та красою виступів стоїть кропітка праця та потужна фізична підготовка…
– Саме так. Черлідинг – це важкий спорт. Один зі складних координаційних видів спорту. Він поєднує в собі багато аспектів, якими ти маєш володіти досконало. Черлідинг ділиться на два великі спортивні дивізіони (напрями). Є Чир та Перфоменс данс. Ми працюємо більше в категорії Перфоменс данс. Це видовищний напрям черлідингу, тобто ми більше танцюємо. Але я не можу сказати, що це досить легко: просто вийшов, узяв помпони та станцював.
Дівчата крутять чоловічі повороти з балету. Це складно! Щоб вийшло гарно, треба довго і старанно працювати. Важливо, щоб ніжки були натягнуті, щоб це було різко, естетично красиво. І ще важливий момент. Черлідинг – це командний вид спорту. У ньому ти не тільки відповідаєш за себе, а й маєш розуміти відповідальність за інших членів команди. І треба бути єдиним організмом, розуміти одне одного та підтримувати, щоб у результаті вийшов цей крутий виступ.
Зауважу з досвіду: коли вмієш працювати в команді, згодом тобі буде набагато легше. Зокрема, це про вміння знаходити спільну мову. Адже всі дівчата з різними характерами, поглядами. Знайти цей метч між собою непросто. Але вони навчаються цього на практиці.
Також важливо, що у наших спортсменок розвивається цілеспрямованість. Вчимося ставити цілі, планувати маленькі кроки, здійснювати їх. І у майбутньому, якщо дівчинка захоче чогось досягти у дорослому житті, вона знатиме, як це робити.
Нам часто доводиться чути слоган: «Ніколи не здаватися!» І це не просто гучні слова. У спорті буває по-різному: сьогодні ти переміг, завтра – ні. Але треба вміти аналізувати свої помилки та виправляти.
Також хочу зазначити: коли ти займаєшся спортом, це впливає і на зовнішній вигляд, і на характер. На тебе завжди дивляться, ти у центрі уваги. Знаєш, як себе подати. У наших юних спортсменів дуже розвинений тайм-менеджмент. Тренування-навчання-відпочинок. Усі знають, скільки і як треба відновлюватися, щоб потім демонструвати свій найкращий результат. Дуже багато розмовляємо про харчування, водний режим, вітаміни. Минулого року на спортивних зборах був окремий блок, присвячений спортивній нутриціології. Дивилися багато лекцій, розглядали різні види дієт. Це вкрай важлива тема.
– Пані Олесю, було б цікаво дізнатися, як оцінюється черлідинг? За якими критеріями?
– Відповідно до протоколу, оцінюється багато параметрів. Це і синхронність (наскільки однаково дівчата виступають), і наскільки вони відчувають музику, як підготовлені технічно (як високо стрибають, виконують елементи). Потім окремим пунктом протоколу визначається, як працюють їхні руки. У номінації, де дівчата працюють із помпонами, рухи мають бути чіткими, щоб глядач бачив малюнки руками. Також оцінюється, як вони орієнтуються на майданчику, наскільки правильно й чітко виконують шикування. Пам’ятаєте, як ми в дитинстві дивилися у калейдоскоп, обертаючи трубку, а там мінявся малюнок? Так і тут. Коли глядачі дивляться виступ, вони мають бачити, що змінюється малюнок, і водночас не розуміти, яким чином він змінився та коли спортсмени перешикувалися? Ще оцінюється, як дівчата контактують із залом. Це один із найцікавіших пунктів. Тобто, наскільки вони живуть танцем, як заряджають публіку, як виходять на майданчик та закінчують виступ. Це все оцінюється. Зазвичай команди мають від 6 до 24 учасників. Переважно – 15-18.
– Як багато нюансів! Це дуже цікаво. А з якого віку можна займатися черлідингом?
– Насправді, це дуже індивідуально. До нашого клубу ми набираємо дівчат із 4 років. Бувають випадки, що приходять навіть молодші діти. А обмежень щодо максимального віку немає! Тренуються і у 30, і в 50 років. Є категорія «Мастерс», де виступають і матусі, і бабусі… І дідусі, до речі, також виступають! Тому це універсальний вид спорту для кожної людини, а не тільки для дітей.
– Ви сказали «і дідусі». Тобто черлідингом займаються і чоловіки?
– Так. Зараз дуже багато команд залучають до свого складу і хлопчиків, і чоловіків (це якщо ми говоримо про Перфоменс). А якщо ми говоримо про Чир, де будують піраміди, підкидають спортсменів, загалом там дуже багато чоловіків! Бо вони сильніші, ніж дівчата. У цілому, якщо ми поринемо в історію, то передусім черлідинг був чоловічим видом спорту. У перекладі з англійської слово «сheerleading» можна трактувати як схвальний вигук, що веде вперед. Тому що «сheer» – це схвальний, закличний вигук, а «leading» – ведення, спрямування. Вважається, що першими черлідерами були американські шанувальники футболу наприкінці 19-го століття.
Історики свідчать, що під час Другої світової війни, коли чоловіки масово пішли на фронт, жінки підхопили цей вид спорту. І згодом черлідинг став більш жіночим.
– Розкажіть, будь ласка, про шлях до успіху ваших вихованок. Коли команди клубу «Колорит» почали виїжджати на змагання за кордон?
– Виїзди на закордонні змагання вкрай важливі. Це можливість продемонструвати рівень українських спортсменів (в Україні черлідинг досить розвинений та є талановиті діти) і подивитися на виступи представників інших країн. Наші перші змагання за кордоном відбулися у 2019 році в Італії. Наступного року ми поїхали до Греції. Так хотілося показувати всьому світу, яка Україна потужна!
На жаль, почалася пандемія коронавірусу… Як і людям в усьому світі, нам довелося поставити багато своїх планів на паузу… А згодом розпочалося найжахливіше – повномасштабне вторгнення рф. Певний час ми не тренувалися. Далі вирішили, що життя продовжується, нам треба рухатися далі. Ми усвідомлювали, що це дитячі мрії, які не можна перекреслити, відмінити, забути… І вже у 2025 році поїхали до Німеччини. Торік також були у Латвії. І цього року ми вже чотири рази виїжджали за кордон! Спочатку були у Молдові, потім поїхали з молодшою командою до Італії, у травні – до Іспанії, і у червні – до Італії знову.
– Які враження у дітей, коли вони вперше приїжджають до іншої країни?
– Ми обираємо турніри за рік. Щоб був час підготуватися до них. Вирішуємо, який склад їхатиме. Звісно, для дітей це дуже відповідально. Адже вони представляють не просто себе особисто, а команду, місто, країну! І від того, як вони виступлять, залежить престиж України. Тому, звісно, вони чекають кожен виступ, ретельно до нього готуються – і фізично, і морально. Щоразу, коли ми виїжджаємо, то маємо потужну підтримку від друзів, за нас «тримають кулачки», бажають успіхів.
– А які джерела фінансування поїздок? Переважно за рахунок батьків чи є підтримка ззовні?
– Зараз витрати повністю на плечах батьків. Звісно, було б чудово, якби знайшовся якийсь спонсор для наших команд. Ми постійно у пошуку того, хто зміг би допомогти талановитим успішним дітям. Але, на жаль, поки що такої людини чи організації немає.
– Тож, сподіватимемося, що після публікації нашого з вами інтерв’ю знайдеться спонсор!
– О! Це було б чудово! Ми готові до співпраці!
– Іще цікаво дізнатися, як вас приймають за кордоном?
– Ставлення до нас завжди позитивне! Дуже приємно, коли люди, які приймають нас на змаганнях, вимовляють фрази українською (напевно, готуються до зустрічі): «Добрий день», «Дякую», «Слава Україні!» тощо. Звісно, чується вимова з акцентом, але так цінно, що вони стараються, вчать слова, щоб нас підтримати. Це дуже-дуже круто!
Ми завжди намагаємося брати пару додаткових днів, коли їдемо до іншої країни, щоб діти могли перепочити від повітряних тривог, побачити мирні літачки в небі, розвантажити нервову систему. Бо справді, коли хоч на якийсь час виїжджаєш із прифронтового міста, трошечки стає легше…
– Але ж ви продовжуєте працювати в Україні, незважаючи на сирени, прильоти, небезпеку… Чи виникали у вашої родини думки щодо виїзду з країни, коли почалася повномасштабна війна?
– Я розуміла, що хочу бути в Україні. Що мені подобається наша країна. І я хочу розвивати український черлідинг. Мені хочеться бути тут, де усі мої рідні, щоб ми підтримували одне одного.
Мій чоловік Ігор – тренер із карате, у нього свій великий клуб. Нашій донечці Даші 11 років, вона теж спортсменка. Буквально із народження знаходилася у спортзалі. Вона займається черлідингом. Узагалі, у нас така собі спортивна «кочова» родина. І Ігор, і я дуже часто виїжджаємо на змагання. Ми доповнюємо одне одного. Я розумію, як це важко бути тренером, яке це непросте життя, коли навколо тебе дуже багато дітей, і треба постійно бути включеним – у дитячу психологію, дитячі проблеми. Весь час тримати руку на пульсі у модних трендах, сленгах…Бути весь час на одній хвилі з дітьми. І я не уявляю поруч чоловіка, який би не був таким же, як я. Ціную, що Ігор дуже сильно мене підтримує!
– Пані Олесю, яким ви бачите розвиток вашого клубу? Які плани на майбутнє?
– Хочемо, щоб нас ставало більше. Щоб діти могли розвиватися, змагатися, досягати мрій – власних, командних. Це так чудово, коли знаходяться люди, які мають спільні мрії та досягають їх разом!
Коли ми здобули перемогу на змаганнях European Championship Future Cheer у Іспанії та виграли запрошення до США на World Summit -2027 – це неймовірні відчуття! Це була просто велика мрія, до якої ми йшли та думали, що зможемо здійснити її десь через два роки. Під час оголошення результату діти спочатку не повірили тому, що чують. А за кілька секунд уже просто ридали від щастя!
У нас є трохи менше року, щоб зібрати дуже багато грошей та підготуватися фізично й емоційно до цих дуже крутих змагань.
Олена Кубарєва,
фото з особистого архіву Олесі Буренко
