Особлива розповідь про особливого мера з Васильківки (Фото)

Є на карті Дніпропетровщини хліборобський район із центром у селищі Васильківці, від того й іменується Васильківським. Так-от, на виборах голови Васильківської селищної ради у 2002 році переміг учитель хімії Васильківської СШ №1 Сергій Володимирович Павліченко. З тої пори минуло довгих і нелегких 18 років. І вже з перших місяців невідомої досі роботи він заслуговує від васильківців особливе звання — мера Васильківки, бо чіпко взявся за все, що обіцяв своїм виборцям.

Я вслухалася в розповідь Сергія Володимировича Павліченка, намагаючись не пропустити жодного слова, записуючи детально, щоб і читачі нашої улюбленої газети «Вісті Придніпров’я» зрозуміли, як важливо, щоб наша рідна земля давала світові розумних і совісних керівників.

«Політикою я зацікавився в далекому 1998 році саме у Васильківці, де вже проживав зі своєю родиною і працював у школі з дітьми та їхніми батьками такого ж далекого 1989-го. Мені запропонували балотуватися в депутати обласної ради. Тоді переміг голова СФГ «Україна-2000» Віктор Анатолійович Дубовик, а я отримав неабиякий досвід. І вже у 2002 році сміливо вирішив взяти участь у виборах голови Васильківської селищної ради. Я переміг, незважаючи на сильну конкуренцію, але вважав, що вибори несфальсифіковані тільки через чесних спостерігачів. Нелегко було починати з найважчого — якщо уявити давно не оране поле — сіра цілина. Вода подавалась погодинно, старезні труби водовідведення розривало так, що рідина бігла по вулицях; нижня частина райцентру потерпала від того, люди жили як на болоті, а на городах шумів очерет. І це подолали. Тепер вода — цілодобово, на тих городах — городина і садки, а з того першого дня я завів собі правило — не ховатися від людей, тому і сьогодні усі дні у мене прийомні. Пережив вибори -2006, -2010, -2014, а у 2016 році ще й обираюсь головою Васильківської об’єднаної територіальної громади. Значно побільшало роботи і відповідальності — школи, дитячі садочки, будинки культури, реформована медицина, житлово-комунальні проблеми, підтримка ветеранів, одиноких, дітей-сиріт і багато чого іншого довелося вирішувати разом зі своєю командою спеціалістів та депутатів. Додалося ще більше турбот, якщо уяви­ти 41 населений пункт, а в них люди — старенькі і молоді, зі своїми житейськими незгодами; 6 старостинських округів та селище Васильківка — більш як 20 тисяч населення. А ще з місцевого бюджету тепер потрібно фінансувати дитсадки і початкові школи, вторинну медицину й енергоносії. Маємо 10 шкіл і філію НВК №1, 6 дитячих дошкільних закладів. Тому сьогодні бюджет сплановано на освіту і медицину. Крім того, у зв’язку з пандемією призупинено майже всі державні програми на розвиток інфраструктури в громаді, а це 7 проектів з реконструкції покрівель, утеплення приміщень, енергозберігаючі заходи, ремонти сільських будинків культури, установлення дитячих майданчиків, капітальний ремонт об’єктів водопостачання. Нині турбують не тільки мене, а й усіх жителів громади, вщент розбиті наші дороги, серед яких є державного підпорядкування, обласного й місцевого. Комунальні дороги ми ремонтуємо, а ось ті, якими рухаються автобуси у напрямках «Павлоград-Токмак» або «Дніпро-Мелітополь», як бути з ними, вони ж не наші, не громадівські, а людям аж ніяк не легше, бо добратися до обласного центру — то справді муки Господні. Хоча дивлюсь тепер на наші дитячі заклади і серце радіє, а ще ми зберегли сільські бібліотеки і будинки культури, і це для мене теж важливо. Тільки жалкую за тим, що зникли  ФАПи й амбулаторії через так звану медичну реформу, і як тепер важко в селах, особливо стареньким, бо ніхто їм не зможе надати швидко медичну допомогу, не дай Бог чого. Вдалося хоч невелике, але налагодити автобусне сполучення. Один раз на тиждень із кожного села можуть приїхати жителі на базар, чи до крамниць, чи в лікарню, чи на якесь свято. Зауважу, що ми ніколи не брали кредитів. Мене завжди турбує молоде покоління, бо є з чим порівняти: вдома ми слухали батьків, у школі на уроці — вчителя, в інституті осягали майбутню професію, а далі відповідально ставились і дорожили роботою. Нас так учили. І це правильно. Я і тепер прислухаюсь до мудрих людей, біля яких стаєш мудрішим. А ще про одне хочу сказати, що патріотизм — не тільки вишиванка чи державний прапор у дворі, а це ще й небайдуже ставлення до навколишнього середовища: який порядок на вулиці, що залишається після бурхливого відпочинку на березі річки Вовчої або у лісосмузі. Це теж важливо для нашого співіснування на білому світі. Багато води втекло у нашій Вовчій, багато пережилося і зробилося за 18 років, та всього не розкажеш за один день чи годину, але знаю, що усі ці роки я служив рідним васильківцям і бачу Васильківську ОТГ спроможною й успішною».

Нашу бесіду переривали дзвінки до Сергія Володимировича і постійно хтось приходив за порадою і допомогою. Тож доповнять недосказане ним його колеги.

Михайло Михайлович Корінь, заступник голови виконкому Васильків­ської селищної ради:

«Усі 18 років я знаю Сергія Володимировича і завжди мене вражала його неймовірна працездатність, уміння спілкуватися з людьми різного віку — від малого до найстаршого. Він підняв, можна сказати, з руїн селищну раду і зробив її опорою місцевого самоврядування в усьому Васильківському районі. І найперше, був налагоджений порядок підбору кадрів — молоді навчались у досвідчених, не минались практичні семінари та курси підвищення кваліфікації. Він зберіг народні традиції на території Васильківської об’єднаної територіальної громади. Під його постійним контролем знаходяться дороги, пам’ятники історії та культури, кладовища. За ці короткі 4 роки, що ми в громаді, відремонтовані 2 пам’ятники в с. Дебальцевому, братська могила в с. Веселий Кут (це моя рідна сторона, де я свого часу працював сільським головою), встановлено обеліск невідомому танкісту в с. Великоолександрівці. В обов’язковому порядку мер пообіцяв, що буде відремонтовано прекрасний меморіал загиблим землякам у с. Манвелівці. Велика увага приділяється протипожежним заходам, і для цього закуплено 7 гідрантів на заміну старих і давно непрацюючих. Окультурені місця для відпочинку на березі річки Вовчої. Проводяться регулярно наради з керівниками підпорядкованих громаді установ, організацій, підприємств для спільного вирішення надважливих питань сьогодення. Не все, на жаль, ще вдається, але є прагнення навести порядок на всій території громади під керівництвом Сергія Володимировича Павліченка, його команди і депутатського корпусу. Наближаються вибори, і до нашої громади повинна приєднатися ще Павлівська сільська рада з 15 населеними пунктами, і їх уже разом стане 56. Отож, на мою думку, таку ще більшу територію ОТГ повинен очолити досвідчений керівник, яким є наш голова і мер (так народ наш уголос і давно називає Сергія Володимировича Павліченка) зі своєю такою ж досвідченою командою однодумців. Бо це важливо і по правді».

Вікторія Вікторівна Варава, начальник відділу економічного розвитку та інвестицій виконкому Васильківської селищної ради:

«Якщо говорити про економічний розвиток громади, то у 2019 році були виділені кошти інфраструктурної субвенції з держбюджету на реалізацію проектів з реконструкції центрального бульвару у Васильківці, капремонту Васильківського НВК №3 та Вербівського будинку культури, а це більш як 6 млн грн. За кошти громади ремонтується Васильківський селищний будинок культури, виконується ямковий ремонт вулиць, проводиться вуличне освітлення, на що виділено 1 млн грн. Обласний бюджет перерахував
41 млн грн на капремонт 2 вулиць у Васильківці (майже 6 км) і у Воскресенівці (більш як 2 км). Активна діяльність нашого мера Сергія Володимировича Павліченка сприяла отриманню спонсорської допомоги від партнерів у рамках програми «DOBRE» на суму 1,5 млн грн, від «U-LEAD з Європою» 0,5 млн грн на програму для України з розвитку на місцевому рівні. Завдяки цьому було відкрито Центр надання адміністративних послуг, створено Центр молодіжного підприємництва, що готується до відкриття. При підтримці програми «DOBRE» за 2 млн грн був придбаний вантажний автомобіль, який уже за кошти в сумі 700 тис. грн громади обладнаний спецпристроєм для очищення вулиць у зимовий період і переданий до комунального підприємства «Джерело». Громада працює з програмою «DOBRE» над виготовленням схеми планування своєї території та документації по землеустрою. В усіх школах і дитсадках установлені системи зворотного осмосу для очищення води та ємностей і питні фонтанчики. На боротьбу з коронавірусом ми отримали благодійну допомогу від міжнародного фонду «Відродження», від «Карітас України» та «U-LEAD з Європою» скриньки здоров’я адресно медпрацівникам. Наш Сергій Володимирович заряджає усіх нас своєю сильною енергією для здійснення нових і цікавих програм на благо усіх жителів Васильківської об’єднаної територіальної громади. І це правда».

Аркадій Миколайович Дараган, головний лікар КЗ «Васильківська цент­ральна районна лікарня» Васильківської селищної ради:

«Наприкінці 2019 року наша лікарня передалася Дніпропетровською обласною радою на утримання та фінансування до Васильківської ОТГ, яку ось уже 4 роки очолює Сергій Володимирович Павліченко. Це дало можливість для ще тіснішої взаємодії з місцевою владою й оперативного реагування на проблеми медицини. За ініціативи Сергія Володимировича, нашого мера, були залучені до співпраці і підтримки Васильків­ська райрада (голова Мозгова Т.Г.), Васильківська РДА (голова Кучкіна О.В.), Миколаївська ОТГ (голова Карнаух М.В.). Мені, як головному лікарю, імпонує його мобільність. Із 7-ї ранку він уже на роботі, завжди на телефонному зв’язку, кожен день у нього прийомний, а ще не чекає Сергій Володимирович чергової сесії, якщо питання потрібно вирішити негайно і сьогодні. Головне — це людина слова: сказав — зробив.

Мої колеги знають, що таке ургентна служба, коли після закінчення законного робочого часу хірург, терапевт, травматолог, педіатр припиняють прийом хворих, не працюють уже і рентген-лаборант, клінічний лаборант, і людям доводиться звертатися до інших медичних закладів. І це питання вирішилося на рівні місцевої влади у процентному відношенні до кількості населення по територіях двох громад і району — ургентну службу профінансовано і працює вона цілодобово. А ще хочу сказати, що владою слід розумно користуватися: можна сісти на «трон» і віддавати бездумні накази, і не відчувати гризоти совісті. У нашого ж Сергія Володимировича Павліченка, на щастя, цього немає в характері, він справді керівник з народу і служить народу. Але й вимагає суворо дотримуватись посадових обов’язків і завжди знаходить золоту середину, щоб ти себе не відчував приниженим, але зрозумів, як треба самовіддано працювати, і він у цьому подає особистий приклад. Я виріс у Васильківці і працюю тут усе життя, бачив роботу багатьох голів селищної ради, але він один такий із найкращих, котрий згуртував біля себе мудрих спеціалістів і соратників. Тож якби тільки було його бажання і здоров’я дозволило, я хотів би бачити і надалі нашого мера Сергія Володимировича Павліченка головою Васильківської ОТГ і співпрацювати з ним заради рідного краю і наших рідних людей».

Дмитро Євгенович Ушаков, директор  ТОВ «Авангард» на Васильківщині:

«Наші села Вербівське та Рубанівське теж увійш­ли до Васильківської об’єднаної територіальної громади. Та спочатку скажу так: ми у своєму товаристві вирощуємо хліб, ремонтуємо свої дороги, подаємо воду нашим жителям, допомагаємо школі. Просили тільки однієї допомоги — відремонтувати будинок культури. Приїздили депутати один, другий, третій, та з тим і їхали — і ніхто, і нічого. Приїхав Сергій Володимирович Павліченко, як голова ОТГ, поговорив і пообіцяв нам, селянам, проявивши небайдужість до сільської культури, та ще й географічно ми віддалені від райцентру, оце тільки й цивілізації — що наш клуб. Домовилися, що 50% робіт ми виконуємо за власні кошти, а 50% — за кошти громади. План капітального ремонту великий і нелегкий. Але уже є на що глянути: новий дах, євровікна, готується проект електрифікації приміщення, ведемо оздоблювальні роботи. І от тепер ми пересвідчились, що мер Васильківки і голова ОТГ — людина чесного слова. За те, що Вербів­ський будинок культури обновиться, як ікона, усі жителі вдячні Сергію Володимировичу і всій Васильківській громаді. Ми розуміємо, що кошти потрібні усім населеним пунктам, та ми ніколи не будемо осторонь, працюватимемо й надалі з таким совісним керівником, з його такою ж совісною командою, щоб села наші жили так, як колись писав поет: «А у селах у веселих і люди веселі…» Для мене це принципово. Хоча не дають нам спокою і війна, і цей коронавірус, де він взявся на нашу голову, і все страждає наша ненька — Україна, а ми з нею, українці. Та жити треба і працювати треба, на те ми й селяни — годувальники нації».

Світлана Василівна Харченко, директор Васильківського селищного будинку культури:

«Чотири рази ми обирали Сергія Володимировича Павліченка головою Васильківської селищної ради і незабаром стали величати його своїм мером. Він завжди підтримував наш осередок культури, покращилась матеріально­-технічна база, придбана сучасна музична апаратура, закуплено для колективу аматорів національні кос­тюми. А коли вже в 2016-му його було обрано головою Васильківської ОТГ, розпочався ремонт приміщення будинку культури, якому уже більш як 40 років, і ви можете уявити, скільки це треба вкласти коштів. Але скажу відверто, як пощастило Васильківці, а тепер і громаді на керівника, бо Сергій Володимирович — чуйна і небайдужа людина, будь-яке проблемне питання не залишається без його уваги. Тому й потягнувся народ до рідної культури. Сільські артисти стають учасниками регіональних фестивалів-конкурсів, і в цьому нас підтримує фінансово наш мер. Заяснів новим дахом і сучасними євровікнами будинок культури, хоча ми розуміємо, що в громаді ми не одні, а тут ще й непрохано увірвався в наше активне життя той лихий коронавірус. Але Сергій Володимирович — оптиміст, а ми біля нього такі ж, віримо, що і цю лиху годину поборемо. Тож побажаємо нашому меру й надалі натхненно працювати, хоч він інакше і не може і про це всі знають, бо він не ховається від людей і в цьому його найвища висота».

Сергій Миколайович Дараган, заслужений тренер України з греко-римської боротьби, заслужений працівник фізичної культури і спорту України:

«Ще 30 років тому мені довелося звертатись до Сергія Володимировича за поміччю як до вчителя моїх рідних дітей і моїх вихованців — юних борців, з якими він часто їздив на різні турніри по Україні тоді з класичної, тепер з греко-римської боротьби. Він зацікавився нами, ми зацікавились ним, бо він був і тоді особливою людиною, готовий допомогти талановитим дітям Васильківки, тож став для нашої секції першим помічником, таким є і сьогодні. У квітні планувався уже 40-й наш традиційний міжнародний турнір із греко-римської боротьби пам’яті командира партизанського загону В. В. Бабича, та завадив коронавірус. На всіх останніх 20 організатором з підготовки турнірів був Сергій Володимирович, наш шановний мер. А було ж ще й таке, коли обрали його вперше головою Васильківської селищної ради, я, чесно кажучи, знав, скільки в нього з’явиться роботи і йому буде не до нас, але він для нас став насправді ще міцнішою опорою, допомагав фінансово й організаційно. У ті роки головою Васильківської райдержадміністрації був незабутній Володимир Миколайович Рой, теж борець в юності, майстер спорту з греко-римської боротьби, коли в тандемі гримів наш турнір, здається, на всіх континентах земної кулі. Забути це неможливо. Ми зустрічали своїх українців і іноземців, годували, розселяли і призи чемпіонам були найкращі, яких юні спортсмени ніколи не бачили на інших змаганнях. Наш мер — бажаний гість і нині на наших святах, хоча він підтримує й інших спортсменів, є навіть Кубок мера серед футболістів, а сам він незмінний воротар районної команди ветеранів футболу. Хай подовше йому здоровиться, і щоб джерело його душевної енергії ніколи не виснажували лихі вітри, а ми з вихованцями радітимемо за нього, якщо він згодиться знову вести нашу Васильківську громаду до нових звершень, і щоб був він нашим особливим мером подовше».

Від себе скажу наше традиційне: в давнину говорили, що усі земні справи пишуться на небесах, бо тільки там є справедливість. Тож за таких людяних керівників, яким є Сергій Володимирович Павліченко, особливий мер з Васильківки і голова ОТГ — не гріх і помолитися.

Лілія Данилюк,

заслужена журналістка України