Павло Тутковський – кращий знавець неорганічної природи України

Нещодавно науковці світу відзначили день народження видатного українського геолога, географа і педагога, одного з основоположників геології й географії України, автора першого українського словника геологічної термінології, дійсного члена Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка – Павла Тутковського. Завдяки внеску в розвиток геологічної науки, його ім’я відомо далеко за межами нашої держави.

ПЕРШІ КРОКИ ДО НАУКИ

Павло Тутковський народився у 1858 році в селищі Липовці Київської губернії (нині Вінницької області) в родині службовця. Його прадід Лука був запорозьким козаком на прізвище Тутко. Батько, Аполлон Лукич, отримав юридичну освіту у Київському університеті і працював суддею на Волині й Київщині. Дитинство Павла, брата Миколи та сестри Софії минуло під впливом їхньої надзвичайно талановитої, музично обдарованої матері Юлії Антонівни. У 1877 році хлопець закінчив із срібною медаллю Житомир­ську чоловічу гімназію і вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Він старанно вчився, проте знаходив час для участі в студентських заколотах, за що у 1879 році був виключений з вишу: навчання вдалося закінчити трьома роками поспіль.

Ще на першому курсі Павло зустрів Юлію Багалій, яка згодом стала його дружиною. В 1881 році в них народилась дочка Ольга, майбутня письменниця. Молодій сім’ї не вистачало грошей на прожиття і Тутковський постійно шукав будь-які можливості заробітку. Водночас продовжував із зацікавленням працювати в університетській лабораторії. Разом зі своїм учителем і наставником, відомим ученим, доктором природознав­ства Костянтином Феофілактовим,часто виїжджав в околиці Києва на геологічні екскурсії, де набував дослідницьких навичок. По закінченні навчання Феофілактов надав йому рекомендації для роботи на кафедрі геології та мінералогії з метою підготовки до професорського звання. Через рік Павла призначили консерватором мінералогічного і геополітичного кабінету, де він працював до 1895 року. Це дало змогу вченому-початківцю утримувати власну сім’ю та допомагати батькові.

ФУНДАТОР ПО ПРАВУ

Університетські роки не минули марно. Павло Аполлонович зріс і сформувався як спеціаліст. За дорученням Київського товариства природознавців він до 1902 року проводив геополітичні дослідження практично всіх губерній України. Особливо захоплювався вивченням викопної мікрофауни, надрукував близько 20 оригінальних праць з цього питання. Водночас займався вивченням підземних вод України і у 1895 році подав власний проєкт водопостачання Києва. Завдяки цьому місто стало одним з перших в Європі, що забезпечило себе артезіанською водою.

Заслуги вченого відзначили обранням у почесні члени Київського товариства природознавців, згодом – Петербурзького мінералогічного товариства, Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. У 1909 році Павло Аполлонович переїхав з родиною до Житомира, де був призначений директором народних училищ Волинської губернії.

Упродовж 9 років він багато мандрував, спостерігаючи природу Волині. Весь цей час був пов’язаний із місцевим Товариством дослідників Волині: його обрали віце-головою, фактично – керівником. Вінцем наукової діяльності Тутковського на Волині стала дисертація «Викопні пустелі Північної півкулі», за захист якої у 1911 році він здобув ступінь доктора географії. А ще за сукупність праць з мінералогії, палеонтології та загальної геології, йому, минаючи ступінь магістра, присвоїли ступінь доктора мінералогії та геогнозії (науки про мінерали, гірські породи і руди у XVIII-XIX століттях). Випадок винятковий, що засвідчує величезний внесок ученого у світову геологічну та географічну науку.

До речі, у Житомирі вчений залишив по собі слід не лише як краєзнавець. Завдяки йому Волинський музей став самостійною науковою установою, переїхав у нове приміщення. Павло Аполлонович брав участь у розробці його нового статуту, а зібрані ним геологічні матеріали посыли в експозиції видатне місце.

«КОЛА» НАУКИ

З 1913 року Тутковський був викладачем у рідній альма-матір – Київському університеті, обіймаючи посаду приват-доцента географії, а згодом – професора кафед­ри географії. Після поразки захоплення влади більшовиками, коли університет було реорганізовано в Київський інститут народної освіти (КІНО), Павло Тутковський одним із перших почав читати лекції українською мовою. Він є одним з основоположників Української Академії наук. У перші ж дні її існування був обраний головою правління: відтоді перед ученим постали найскладніші організаційні та господарські питання. Невдовзі Тутковський очолив Комісію з вивчення природних багатств України, створену при Академії за пропозицією Володимира Вернадського, та секцію науки Українського Громадського Комітету.

У 1924 – 1926 роках Павло Аполлонович керував науково-дослідною кафедрою геології при УАН, яка була реорганізована в Інститут геологічних наук і він став його першим директором. Збулася мрія вченого щодо створення Геологічного музею при Інституті; не можна не згадати і про його участь в організації бібліотеки Академії наук під назвою «Всенародна бібліотека України». Слід зазначити, що одним з наріжних каменів відродження української науки Тутковський вважав створення національної наукової термінології. Він був одним з ініціаторів і організаторів видання «Матеріалів до української природничої термінології та номенклатури», а ще видав укладений ним «Словник геополітичної термінології».

На знак визнання заслуг видатного вченого у вересні 1921 року на державному рівні прийняли постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», за якої Тутковському було дозволено видання за державний кошт наукових праць. Також його звільнили від сплати державних податків; заборонили реквізицію та ущільнення помешкання, яке він займав; гарантували йому матеріальне забезпечення, а у випадку смерті – членам родини довічну ставку заробітку.

ЗВИНУВАТИЛИ У «НАЦІОНАЛІЗМІ»

Павло Аполлонович Тутковський був видатною людиною. Він безмежно любив рідну землю, що, зрештою, стало причиною життєвих поневірянь і майже повного забуття в роки тоталітаризму. Наприкінці 20-х років ученому причепили ярлик «націоналіста», багаторазово викликали в ДПУ на допити. Найбільшим криміналом, за який він потрапив «під ковпак», було козацьке походження і те, що цікавився геологією насамперед України, а не всього Радянського Союзу.

Від ГУЛАГу Павла Аполлоновича «врятувала», якщо можна так сказати, смерть. У листопаді 1929 року вчений переніс важку операцію та навіть у такому стані залишався оптимістом – складав плани подальших геологічних досліджень відповідно до своїх теорій. Проте важка хвороба невпинно знесилювала організм і З червня 1930 року Тутковський пішов з життя. Напередодні звернувся до близьких і рідних з проханням відвезти його на кладовище на возі, запряженому волами. Волю покійного було виконано, свій останній прихисток він знайшов на Лук’янівському цвинтарі у Києві. Наразі це – Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник, один із найстаріших некрополів міста.

ЦІКАВІ ФАКТИ

• Павло Тутков­ський розвинув учення про материкове зледеніння антропогену (найновішого періоду історії Землі, який почався 2,588 млн років тому й триває дотепер) та про зв’язок його стадій з епохами українського лесу (ґрунтоутворювальної гірської осадової породи, в якій знаходять сліди потепління в міжльодовиковий період).
• Учений є автором статей з економіки, зокрема, сільського господарства України; низки статей з географії України в «Енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона». У 1918 році за загальною науковою редакцією Павла Тутковського було видано «Шкільну мапу України» масштабом 1:1 680 000. Також він редагував «Географічний атлас України», виданий в 1928 році, що став першим комп­лексним атласом.
• Тутковський працював практично в усіх галузях науки про Землю. Характерна особливість наукової творчості вченого у тому, що більша час­тина його багатющої спадщини (опублікувано понад 1000 праць) присвячена Україні. Через це Володимир Вернадський називав Павла Аполлоновича «кращим знавцем неорганічної природи України».
• У 2007 році Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України ім.. П. А. Тутковського, яка вручається академічним Відділенням наук про Землю за видатні роботи в галузі геології, географії, океа­нології, геоекології, кліматології та метеорології.
• Академік Тутковський був надзвичайно талановитою людиною. Поза наукою вільно володів англійською, французькою, німецькою та італійською мовами. Мав абсолютний музичний слух, із задоволенням співав і грав на роялі.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)