Пішов з життя відомий дніпровський журналіст

17 листопада не стало ветерана дніпропетровської журналістики, відомого українського письменника Миколи Антоновича Миколаєнка. Про це повідомляють на сайті обласної журналістської організації. Микола Антонович народився 5 грудня 1919 року. Він не дожив кілька тижнів до 100-річного ювілею.

Микола Антонович прожив по-справжньому велике життя. Народився в трудовій сім’ї селі Мар’янівка Криворізького району Дніпропетровської області. Тут же, на Криворіжжі, здобув середню освіту, ще школярем створив свої перші літературні твори, які також уперше були надруковані в міській газеті «Червоний гірник». Згодом, навчаючись у Запорізькому педагогічному інституті, одночасно працював у газеті «Червоне Запоріжжя», а ще згодом були його довгі фронтові роки. Офіцер-зенітник – він був нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеню, орденом Богдана Хмельницького, іншими нагородами. Згодом до його фронтових відзнак додалися нагороди трудові, адже Микола Антонович з повною віддачою сил працював і на мирному фронті.

Протягом певного часу  Микола Антонович Миколаєнко був директором однієї з криворізьких шкіл. Однак його все голосніше й голосніше кликало до себе Слово. І Микола Антонович став журналістом. Працював редактором криворізької міської газети «Червоний шахтар», головним редактором Дніпропетровського обласного книжкового видавництва, керівником Дніпропетровської обласної студії телебачення.

Згодом настали роки його заслуженого відпочинку. Але для нього це мало відверто умовне визначення: він, як і в попередні роки, плідно працював над створенням нових поетичних і прозових творів, видаючи все нові й нові книги. Читачам добре відомі такі його твори, як поетична збірка «Тепловій», повісті «До сходу сонця», публіцистичний збірник «Береги твого щастя», п’єси «Мар’яна», «Іду за тобою», ряд інших. Загалом Микола Антонович автор понад двадцяти книг.

Він батько двох доньок, Юлії та Лариси, а також сина Сергія. А ще Микола Антонович Миколаєнко був щасливим дідусем, який мав п’ятьох онуків, і ще щасливішим прадідом, який мав семеро правнуків.