Плата за землю: нарахування, декларування, сплата

Про ключові правила, особливості нарахування та сплати земельного податку, володіння та користування землею, розповіла начальник Центрального управління Офісу великих платників податків ДПС Катерина Дебела.

Майже кожний суб’єкт господарювання має справу із земельними відносинами, які мають особливу специфіку правового регулювання, податкового та бухгалтерського обліку.

Для юридичних осіб стати власником землі – це отримати її внаслідок укладення цивільно-правового договору, тобто насамперед через купівлю-продаж, міну чи дарування.

Нагадаємо, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 Земельного кодексу України, далі – ЗКУ).

Використання землі в Україні є платним (ст. 206 ЗКУ). Власники земельних ділянок сплачують земельний податок.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 Податкового кодексу України, далі — ПКУ). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ПКУ). Перелік земельних ділянок, які не підлягають оподаткуванню земельним податком, наведено у ст. 283 ПКУ.

Землекористувачі, у користуванні яких земельні ділянки державної та комунальної власності перебувають на умовах оренди, сплачують плату за землю у формі орендної плати.

Під орендою земельної ділянки розуміють засноване на договорі строкове платне володіння і користування ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності (ч.1 ст. 93 ЗКУ). Взаємовідносини оренди неможливі без укладання відповідного договору, до якого законодавство висуває низку вимог.

Згідно з ч.2 ст. 16 Закону «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (далі – Закон № 161), укладення договору оренди із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування – орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗКУ, або за результатами аукціону.

Перелік істотних умов договору оренди землі, без яких сторони не вправі укладати відповідний правочин містить ч.1 ст. 15 Закону № 161.

Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч.1 ст.21 Закону № 161). Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюють за згодою сторін у відповідному договорі. Форма орендної плати за найм державної чи комунальної ділянки грошова.

Згідно пп.288.5.1 ПКУ розмір орендної плати за відповідні ділянки встановлюють у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку. Для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності обов’язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (ч.1ст. 13 Закону «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, далі – Закон № 1378).

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податкового зобов’язання щодо земельного податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подавати щомісячні декларації (п.286.2 ПКУ).

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ПКУ).

Форма Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом Мінфіну від 16.06.2015 № 560.

Платники податків мають пам’ятати, що при заповненні декларації необхідно коректно вказувати код категорії земельних ділянок, інформацію щодо документів, які засвідчують право власності або користування земельною ділянкою та договору оренди за земельні ділянки державної або комунальної власності, кадастровий номер, площу тощо. Податкова декларація повинна містити обов’язкові реквізити, визначені п. 48.3 ст. 48 ПКУ.

Крім того, платникам податків доцільно ознайомитись з останніми рішеннями місцевих рад про запровадження плати за землю на території яких знаходяться їх земельні ділянки. Це дасть змогу правильно обчислити суму податкового зобов’язання із плати за землю, забезпечити повноту та своєчасність надходження коштів до місцевих бюджетів та уникнути будь-яких непорозумінь із контролюючими органами.