Покликання – рятувати: надзвичайники Дніпропетровщини відзначають професійне свято

17 вересня українські рятувальники відзначають професійне свято. Напередодні важливої дати кореспондент «Вістей» відвідала 2-гу державну пожежно-рятувальну частину та поспілкувалася із старшим прапорщиком служби цивільного захисту, командиром відділення Головного управління ДСНС України в Дніпропетровській області Василем Голубничим.

Без паніки!

– Василю Васильовичу, Ви упродовж багатьох років працює­те рятувальником. Розкажіть, із чого все починалося?

– Після закінчення школи я служив у прикордонних військах у Німеччині. Повернувшись у рідний Дніпропет­ровськ, п’ять років пропрацював монтажником котлів. А в 1993 році прийняв рішення змінити професію і пройшов навчання пожежної справи. Почав службу в 2-й пожежній частині, в якій пропрацював уже майже 27 років. Мені відразу сподобався колектив. Пам’ятаю, як командир відділення Віталій Вічарський дав мені цінну пораду: працювати розважливо, без паніки, авантюризму і зайвого поспіху. Згодом я почав навчати цього новачків. Є й інші наставники, яким я вдячний, – Михайло Коцюба і Віктор Плітченко.

Перші кілька місяців був днювальним, на пожежі не виїжджав. Потім деякий час працював біля машини, допомагав водієві підключати рукави. Після чого почав гасити пожежі та рятувати людей. Перше серйозне загорання сталося серед ночі на вулиці Героїв Сталінграду. Сходовий майданчик на 7-му поверсі багатоповерхового будинку був повністю охоплений вогнем. Там знаходилось сміття, яке хтось навмисно підпалив, або ж безтурботно кинув недопалок. Пам’ятаю, що було неймовірно спекотно. Я був серед тих, хто займався гасінням, інші хлопці евакуювали людей.

– Який випадок за роки роботи запам’ятався найбільше?

– Неможливо забути трагедію на вулиці Мандриківській 2007-го. І зараз пам’ятаю все в деталях. Це була субота, падав рясний дощ, раптом ми почули, що вдалині щось вибухнуло. Тривожний телефонний дзвінок не змусив себе чекати. Прибувши на місце, побачили обвалення стін будинку, дрібнодисперсний пил у повітрі, на який унаслідок вибуху перетворилися залізобетонні конструкції; загиблих людей, яких привалило плитою, багато крові і благання про допомогу тих, хто вижив. Це було страшне видовище. До такого неможливо бути готовим.

– Вам довелося подолати почуття спів­переживання?..

– Так! На співчуття не було часу. Разом із рятувальниками з різних міських частин ми шукали людей, розбираючи завали, і знімали з вікон тих, хто вижив. Пам’ятаю, як піднявся на 9-й поверх. Там така картина: молода сімейна пара з двома маленькими дітьми на руках, а за ними за декілька метрів порожнеча – обвал. Я однією рукою обхопив дівчинку, іншою тримався за драбину. Брезентовий бойовий одяг став дубовим через дощ, тому не можна було сховати дитину за пазуху. Щоб вона не злякалася висоти, сказав: «Дивись дядькові в очі й обійми за шию». Я спускався оборежно, потихеньку. Хлопчика зніс інший рятувальник, а батьки спустилися самостійно.

Небезпека поруч

– Які пожежі важко забути?

– Наприкінці 90-х на вулиці Кірова вибухнула квартира в п’ятиповерховому будинку. Її гос­подар заповнив приміщення газом, а потім підпалив. Від ударної хвилі розсунулися плити і 4-й та 5-й поверхи впали на третій. В усіх квартирах повилітали шибки з вікон. Загасивши пожежу, ми дізналися від сусідів, що, найімовірніше, це не трагічна випадковість, а суїцид. Чоловік неодноразово погрожував усіх підірвати, але мешканці вважали, що це пусті розмови.

А в березні 2012 року в квартирі на другому поверсі триповерхового будинку на вулиці Робочій люди робили натяжні стелі – вибухнув пропановий балон. Очевидці говорили, що навіть шифер на покрівлі «здибився». У цей момент вдома була молода мама з немовлям, імовірно, від удару вона впала на підлогу, встигнувши прикрити собою дитину. Їх засипало товстим шаром шлаку, скловати й осколків… Примчав батько сімейства і припус­тив, з якої кімнати нам найкраще почати їхній пошук. Але, на жаль, помилився. Не виявивши потерпілих, ми почали все розбирати в сусідній кімнаті. Робота кипіла – одні шукали, інші ліквідували пожежу. Загалом пошук тривав близько 20 хвилин. На щастя, їм вдалося вижити.

– Зрозуміло, кожне загорання має ризик для життя. Це ж небезпечно?

– Одного разу гасили автоцистерну ємністю 32 тонни. Три відсіки з чотирьох були заповнені легкозаймистим розчинником. Під час заправки цистерни загорілися колісні шини, полум’я швидко охопило всю машину. А поблизу ще й склади з розчинником. І хоча гасили з максимально можливої ​​відстані, з жахом усвідомлювали, що існує ймовірність вибуху… Після цього випадку я був нагороджений медаллю «Герой-рятівник».

А якось ми прибули на гасіння пожежі в гаражі. Почали розгортати рукави, як раптом у будівлі пролунав вибух, полум’я піднялось метрів на 15 вгору. Ми відбігли на безпечну відстань, але все ж відчували сильний жар. У всіх була одна думка: що могло б статися, якби ми приїхали на хвилину раніше…

– Розкажіть, будь ласка, які ще маєте нагороди?

– Державну нагороду – орден «За заслуги» третього ступеня отримав за внесок у ліквідацію наслідків вибуху на Мандриківській. Медаллю «Кращому працівникові пожежної охорони» був нагороджений після випадку на вулиці Робочій, про який нещодавно розповідав. Орден «Знак Пошани» – за гасіння пожежі у квартирі на 14-му поверсі на ж/м  Парус. А також за особливі досягнення отримав медаль «Кращий працівник МВС України».

– Які найчастіші причини пожеж?

– Коротке замикання, необережне поводження з вогнем, засинання з сигаретою в руці, особливо в нетверезому стані. Пам’ятаю, в 90-х часто були навмисні підпали, і зараз іноді трапляються. А буває нас викликають на гасіння пожежі, а виявляється, що господар квартири варив м’ясо і заснув, почали горіти кас­труля та її вміст, сусіди побачили клубки диму, які виривалися  із вікон…

Будьте пильні

– Що можна порадити людям у разі пожежі? Адже до такого мало хто готовий. А попереджений – озброєний!

– Для того щоб не вдарило струмом, передусім потрібно вимкнути електрику. У разі пожежі, особливо з сильним задимленням, необхідно змочити водою тканину, прикласти до обличчя й якомога швидше залишити  палаюче приміщення. Якщо є можливість – забрати документи і гроші. Зрозуміло, рідко хто думає про те, що в його будинку може трапитись загорання. Але я раджу на всякий випадок гроші, документи та інші цінні папери зберігати в металевій коробці. Також на час сну або за відсутності вдома потрібно вимикати всі електроприлади, крім холодильника.

– У багатьох людей робота вогнеборців асоціюється тільки з ліквідацією загорань. Розкажіть докладніше про інші види діяльності.

– Виїжджаємо на місце ДТП, коли потрібно «розтискати» метал, щоб дістати людину. На масштабні події приїжджають також співробітники аварійно-рятувальної частини. Якщо хтось виявив вибухонебезпечний предмет, ми ізолюємо місце знахідки і викликаємо саперів. Коли на мос­тах і дахах багато­поверхівок перебувають люди із наміром учинити суїцид, ми виїжджаємо разом із поліцією та швидкою допомогою. Також котів з дерев знімаємо і дістаємо собак, що впали в яму…

– Як проходить робоча зміна за відсутності тривожних дзвінків?

– У нас є розпорядок дня, до якого входить повторення теоретичного матеріалу, відпрацювання нормативів, обслуговування техніки. Також фізичні тренування – в нашій справі дуже важлива витривалість. Ще відпрацьовуємо оперативні картки – це план дій під час пожеж у промислових, адміністративних, шкільних та інших установах. У спеціально відведений час проводиться практичне відпрацювання.

Вдячність людей

– Василю Васильовичу, робота для Вас – це покликання?

– Так! Хоча це усвідомлення прийшло з часом. Також є почуття обов’язку і задоволення, коли вдалося когось урятувати. Я завжди відчуваю вдячність людей, навіть коли вони поводяться недоброзичливо. У шоковому стані вони можуть лая­тися, вважаючи, що ми не так щось робимо. Здебільшого потім вибачаються за свої емоції. Є й ті, хто після ліквідації пожежі пропонує нам стакан води або чай із печивом. Гарячий напій особливо актуальний, якщо працюємо в лютий мороз. Коли полум’я сильне, нам спекотно. Завершуємо гасити – стає холодно.

– Це фізично і морально важка робота. Як відпочиваєте і пере­завантажуєтесь?

– Упродовж семи років разом із дружиною захоплюємося збиранням грибів. Годинами гуляти у мальовничому лісі і збирати гриби в приємній компанії – чудовий відпочинок для мене.

– Що можете порадити тим, хто мріє стати рятувальником або початківцям цієї служби?

– Працювати швидко, але розсудливо, уважно оцінюючи обстановку. Дбати не тільки про свою безпеку, але і стежити за товаришами, в разі необхідності підставити плече. Мені запам’ятався випадок, коли на гасінні невеликого загорання у лісі через порив вітру почалася верхова пожежа – перед нами виникла вогняна стіна. Один із моїх товаришів по службі розгубився і побіг у бік полум’я. Наздогнавши його, схопив за куртку і спрямував у правильному напрямку…

– Що Ви побажали б колегам напередодні професійного свята?

– Насамперед міцного здоров’я! Це найголовніше, а решта додасться. Також бажаю терпіння і витримки! А ще – сімейного щастя. Не раз відчував підтримку близьких у морально і фізично складні моменти. Вони – наша опора і надійний тил.

Катерина Чередниченко,

фото автора