Шлях від Олександрівки до Нової-Загори

У лютому 1944 р. розпочалося визволення Широківського району Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників. Саме тоді, 72 роки тому, останній німе­цький окупант залишив землю села Олександрівка. Нині, на жаль, залишилося небагато свідків цієї події. Серед них — Дмитро Миколайович Кухтін.

ВОЛЯ ДО ЖИТТЯ

Народився Дмит­ро Кухтін 1 листопада 1925 року в Олександ­рівці. Його родина була багатодітною. Кухтіни мали двоє коней, корову, що на ті часи було ознакою заможності. Однак колективізація 1933 р.­ кардинально все змінила. «33-го у нас місцеві комуніс­ти добровільно-примусово відібрали худобу, — пригадує Дмитро Микола­йович. — Щоправда, наша корова втекла від них додому. Моя мати її здоїла, за що отримала доб­рого прочухана від стражів тодішнього режиму. Їй сказали, що, мовляв, негоже так поводитися із колективною власністю».
Відібрали в Кухтіних не тільки худобу. Місцеві активісти-комуністи ретельно дослідили горище й вигребли звідти навіть горщики з квасолею та сушеними фруктами. За таких обставин родина почала голодувати.Проте воля до життя виявилася невгасимою. Батько Микола Кухтін по­їхав на заробітки до Дніпропет­ровська — працював там будівельником, щотижня привозив харчі. Це й було порятунком їхнього життя.

УСПІШНА СЛУЖБА

Дмитро намагався брати приклад зі свого батька. Насамперед старанно навчався в Олександрівській десятирічці, охоче займався в співочому гуртку. Також був актором шкільного самодіяльного театру. І хоча нині Дмитру Миколайовичу 91 рік, у нього унікальна пам’ять. Він гарно, легко та виразно декламує різні вірші, зокрема й німецькою мовою. Однак тоді, в юності, хлопець не мав належних умов для повноцінного розвитку своїх здібностей. Закінчив він лише 7 класів, бо почалася війна. У лютому 1944 року життя Дмитра Миколайовича істотно змінилося. Саме в той час Олександрівка була звільнена від окупантів. До лав армії мобілізовували всіх, кому виповнилося 18. Тоді Дмитру було лише 17, однак він вирішив не чекати. Разом зі своїми односельцями подався визволяти Кривий Ріг від фашистів. Служив розвідником. Дмитру та кільком його товаришам по службі довірили дуже відповідальне завдання. Хлопці його успішно виконали. За це бійці отримали високу нагороду — орден Червоної Зірки. 20 серпня 1944 року Дмитро Кухтін був на Дністрі, в Тирасполі. Саме там, за його словами, він побачив, який вигляд має пекло на землі. «Тоді у нас була артпідготовка, яка тривала 2 години і 25 хвилин, — розповідає ветеран. — Били з усіх видів зброї. Згодом пішли наші танки. Потім — авіація. День був гарний, сонячний. Однак під час бойових дій нас раптово огорнула непроглядна темрява: пилюка, дим просто закрили сонце. Здавалося, що настала ніч… Після того майже 80 кілометрів успішно подолали. Безупинно гнали німців, не давали їм перепочити».

ПАМ’ЯТНИЙ ДЕНЬ

Найбільш пам’ятним для Дмитра Миколайовича стало болгарське місто Нова-Загора. Саме там місцевий житель повідомив солдат про повну перемогу над фашистами. Після завершення війни Дмитро Кухтін продовжував служити в лавах армії до 1948 року. У відставку пішов підполковником. Відразу після служби працював токарем Олександ­рівської машинно-тракторної станції. Згодом обіймав таку ж посаду в колгоспі згаданого села. Проте токарював він узимку. А влітку збирав урожай на комбайні. І, до речі, майже завжди був передовиком-комбайнером району, на досвід якого рівнялася молодь. Навіть коли Дмит­ро Миколайович вийшов на пенсію, то не зміг спокійно всидіти вдома. Тому погодився працювати слюсарем у Олександрівському дитячому садку. У Дмит­ра Кухтіна чимало бойових та цивільних орденів. І ще сила-силенна різних нагород. Одну з грамот йому вручили навіть у Монголії. Там він ділився своїм професійним передовим досвідом із місцевими фахівцями. Однак найбільшою нагородою Дмитро Миколайович вважає своїх дітей, онуків та правнуків, яких у нього також чимало.

ВОЛОДИМИР КНИГА

Добавить комментарий