Тетяна Ілієнко: «Призначення жінки — бути мамою та бабусею»

Напередодні свята весни, 8 Березня, журналіст «Вістей» поспілкувалась із надзвичайною жінкою, яка вирощує хліб, має хист до написання віршів та добре серце. З 2011 року Тетяна Ілієнко — голова асоціації фермерів Покровського району, також очолює фермерське господарство «Вікторія», а ще є делегатом багатьох фермерських з’їздів. У приватній розмові Тетяна Валентинівна розповіла про справу, якою займається понад 20 років, про свою сім’ю та захоплення, про участь у проекті «Гордість нації — Жінка в бізнесі» та про призначення жінки.

РИЗИКОВАНА СПРАВА

— Тетяно Валентинівно, розкажіть, як Ви стали фермером?

— Це сталось у 1993 році, коли фермерам почали надавати земельні наділи. Щоправда, довелося витримати три суди, тому що нас сприймали якось з осторогою, хоча на той час існував закон про фермерське господарство. Ми навіть бойкотували обласну адміністрацію. Саме під час цього заходу й познайомились з адвокатом, який допоміг нам із чоловіком та ще 6 фермерам отримати свої земельні наділи. Ми виграли судову справу й отримали 19,6 га землі. Нині маємо із чоловіком 500 га землі і два фермерських господарства — «Діброва» й «Вікторія». Він назвав своє на честь села, в якому народився, я ж — на честь нашої донечки Віки.

— Що росте на Ваших землях?

— Тваринництвом ми не займаємося і ніколи цього не робили. Нині переважно усі вирощують технічні та зернові культури. Фермери нашого району сіють пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, ріпак. Намагалися вирощувати гречку, проте наші погодні умови для неї несприятливі, вона полюбляє вологу. Сіємо ріпак, проте, бачите, сьогодні вдарили морози, зранку було -180С. Для ріпака й озимого ячменю така температура украй небезпечна.

— Минулого року зливові дощі завдавали значної шкоди господарству.

— Це взагалі було якесь стихійне лихо. У нас випав великий град, а потім сильна злива. Знесло все. На той час соняшник і кукурудза мали вже по 8 листочків. Довелося дещо пересівати. Фермери, як і селяни, залежать від погодних умов, її примхи непередбачувані, тому й кажуть, що займатися сільським господарством — великий ризик.

ВІДДАНІ ДРУЗІ

— Одним із Ваших занять для душі є ландшафтний дизайн. Опишіть свій садочок.

— Дійсно, в мене є таке захоплення. Я дуже люблю хвойні рослини. Раніше приїжджала за ними до Дніпра, тепер їжджу в Синельникове, де є великий розплідник декоративних рослин. Деякі з них ростуть навколо нашого маленького озера. У садочку ж уже розквітли морозник та підсніжники.

— А тварини живуть на Вашому подвір’ї?

— Це для мене також цікава та водночас болюча тема. Коли ми з чоловіком побудували дім, то спочатку завели німецьку вівчарку, потім у Дніпрі я придбала той-тер’єра, а далі пішло-поїхало. Якби ви знали, скільки у мене їх живе! Із початком бойових дій на сході країни чимало тварин перевезли на околиці нашого району. Ми не можемо спокійно дивитись, як вони ходять голодні, тому прихистили більше 20 собак. Коли повертаємося додому і всі ці друзі нас зустрічають, важко передати словами, які емоції переповнюють тієї миті. Усіх їх любимо, кожному дали кличку, всі наші чотирилапі — розумні, дуже ласкаві й віддані.

УКРАЇНА — МОЯ БАТЬКІВЩИНА

— Розкажіть про свою сім’ю.

— Мій чоловік Григорій Миколайович — дуже добра й порядна людина, він — голова фермерського господарства «Діброва». Разом працюємо й виховуємо двох дітей — Олександра та Вікторію, й двох онуків, дівчата хоч і малі, проте такі цокотухи. Найменша живе з нами. Приходиш додому, а вона біжить, обіймає, цілує нас, каже: «Баба, тебе люблю» — це для мене все.

— Ви — мама, бабуся, успішна бізнес-леді. На Вашу думку, яке найголовніше призначення жінки на Землі?

— Призначення жінки — бути мамою та бабусею. Все, що потрібно моїй сім’ї, вважаю, що зробила. Ми збудували дім, виростили дітей, тепер моє призначення — виростити внуків (сміється). Головне, щоб вистачило здоров’я. Хоча я розумію, що більшу частину свого життя уже прожила.

— Проте Ви займаєте активну громадську позицію. Нещодавно знімалися в проекті обласної ради «Гордість нації — Жінка в бізнесі». Чим він зацікавив Вас?

— Усе сталося випадково. Не знаю, хто мене туди відрекомендував, та коли отримала запрошення, не змогла відмовитись. Хоча розповідати про себе не люблю. Мене зацікавили тим, що всі учасниці мають бути у вишиванках, остаточно переконав список запитань, серед яких було: «Що для Вас Україна?» Україна для мене — моя Батьківщина. Я дуже хочу, щоб мої діти та онуки ніколи не покинули свою країну. Мені болить, коли чую у новинах, скільки людей виїжджає за кордон. Узимку 6 людей, які у сезон зазвичай працюють у нас, поїхали шукати кращого життя в Польщі. Навіть не знаю, як ми справлятимемось без них у полі. Люди їдуть, чому так? Інколи стає сумно через те, що розумні, працьовиті парубки не потрібні своїй державі. Я знаю, що повинна бути далі від політики, ближче до землі, вирощувати хліб, але коли бачиш, що коїться в нашій країні, у Верховній Раді, які закони приймають, серце не на місці. Завтра у Києві — відбудеться 28-й з’їзд фермерів. Їду з великими сподіваннями.

— У Вас добре серце й поетична душа. Що хотілося б побажати напередодні свята жінок і весни?

— Насамперед, миру. Хай кожна мама, сестра, жінка, донька дочекається свого чоловіка, який боронить кордони нашої країни. Мені дуже хотілося б, щоб закінчилася ця ніким не визнана й нікому не потрібна війна. Звичайно, хай кожну з нас кохає чоловік, люблять діти і щоб у нашій державі ми всі відчули зміни на краще.

ДАР’Я МИРОШНИЧЕНКО,

ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ТЕТЯНИ ІЛІЄНКО