У Дніпрі жінки плетуть чарівні сітки (фото)

У Дніпрі з початку війни жителі одного із будинків на вулиці Героїв Крут обладнали в коридорі власної багатоповерхівки справжній волонтерський центр. Тут у вільний час місцеві пані займаються плетінням основи камуфляжної сітки. Ми поспілкувалися з волонтерами та їх головою, ініціатором руху, Наталією Велічановою. Приємно вразило, що наша співрозмовниця в доволі тяжкі для країни і її громадян часи, не втрачає сили духу і мов справжня мати, відноситься до воїнів. Разом з однодумцями, жіночка не тільки сітку плете, а насправді чаклує над нею, – усе на захист України та її відданих синів!

Єдиний вихідний у нас був на Великдень!

-Пані Наталія, чому вирішили саме у будинку де мешкаєте, займатися плетінням камуфляжних сіток?

– Коли почалася війна, то ми з дівчатами, що мешкають у моєму будинку та нашому ОСББ, зрозуміли що треба щось робити для наближення перемоги. Просто сидіти по хатах – то не добре, бо й від думок сумних потрібно відволікатися. Час кожному надавати посильну поміч Україні, війську, людям, які потрапили у біду! Бо ж лише разом ми переможемо ворога!

В одній з груп у «Вайбері» я побачила об’яву що у нас плетуть камуфляжні сітки у волонтерському центрі. Рішили поїхати туди й також долучитися до праці. Але у центрі нам сказали що для роботи нема «основ». Тобто того, на що нав’язується тканина! Відповідно, вже й так вистачало людей і наша допомога не знадобилася. Та й якби ми туди їздили, то це було для нас не дуже зручно, бо відстань доволі далека, у нас же у будинку багато жіночок вже у віці, але вони теж хотіли доучитися до роботи. Тож вирішили на місці працювати. Спершу у місцевій школі, але у школі виділили на 4 поверсі, спортзал. Там було доволі прохолодно(тоді стояв лютий місяць), тож ми згодом вирішили що краще розміститися у будинку нашого ОСББ, де я є головою.

Так було зручно і для дівчат, і для мене. Тут ми(усміхається), завжди вдома! Більшість жіночок мешкає поруч. Хоча до нас долучаються й люди з інших будинків. Кожній допомозі раді!

– Тож Ви працюєте тут цілий день? Чи в якийсь окремий час?

– Працюємо погодинно. Але щодня. Як має хто можливість, підходить. Робить роботу і знову поспішає до власних справ. Нажаль нині менше стало людей, бо більша частина наших дівчат повернулися на робочі місця – в нашому колективі не тільки пенсіонери а й працюючі, жінки, мають маленьких діточок.

Але у вільну годину долучаються до праці. Для плетіння сітки ми встановили у коридорі будинку дерев’яний каркас, аби було зручно за нього кріпити сітку. Праця не важка, та спершу було незвично й ми навіть трохи заплуталися. Тепер же працюємо, можна сказати, як вправні фахівці! Навчимо бажаючих цьому! Робимо не повну камуфляжну сітку, а на неї основу, яку потім використовують для закріплення тканини.

Гуртом добре й батька бити, не тещо ворога!

– Куди ця сітка йде, з нею працюють згодом волонтери?

– Так, спершу «основи» ми віддавали у волонтерський центр, але нині напряму забирають вже військові, доробляють їх і вона йде не фронт. Потреби у сітці нині великі. Тож, працюємо щодня, єдиний вихідний у нас був на Великдень!

– Де вчилися плести сітки? Чи раніше цим займалися?

– Ні раніше не робили, але навилися. Подивилися як це робиться, не все одразу вийшло, але там нема нічого складного, тож працювати не важко.

-Скільки вже зроблено сіток?

– З початку рахували, але на сьогодні вже збилися з рахунку. До п’ятдесяти дорахували, далі вже перестали. Зараз робимо повільніше, бо людей менше, (раніше працювали 15 чоловік) й ми одну сітку у два дні плели, тепер за 3-4 дні впораємося. Ціла сітка у нас має розмір 2,5 на 10 метрів.

– Тож потреба у камуфляжних сітках досі велика?

– Так, військові навіть прохають аби сітки були довшими, розмірами 10 на 10 метрів. Бо ж треба прикривати техніку, споруди.

– Чи потрібні Вам «людські руки» нині для допомоги у плетінні сіток?

– Люди потрібні завжди, але найбільше маємо нужду у поліефірних нитках(шпагат) з яких плетемо сітки. Нажаль вони недешеві і дістати нині доволі складно. Але нам в основному привозять нитки ті люди, що замовляють сітки. На сьогодні ж і у них з цим є перебої. Раніше ми за власні гроші купували на базарі чи у магазині. Але сьогодні навіть маленький рулончик(700 метрів) вже значно подорожчав. Якщо раніше був ціною до 100 грн, то зараз ціна добирається до 300 гривень.

– І все ж, чия ідея була почати займатися плетінням сітки? Бо ж не кожна жінка нині за це візьметься. Нажаль досі чимало українок знаходяться у пригніченому стані психологічному через війну. Де Ви берете сили для боротьби?

– Так, ідея можна сказати що була моя. Просто я бачила що люди в будинках наших дійсно у пригніченому стані і якось треба їх виводити з нього. Єдиний шлях – разом єднатися та щось робити для України, боротьби.

Ми приходимо працювати не на весь день, на дві години і працюємо по дві три людини(за дві години дві людини сплітають десь метр сітки). Причому, ми не тільки працюємо, а й спілкуємося! Для українців спілкування дуже важливе. Думаю, що краще єднатися у роботі, ніж знаходитися у пригніченому стані сидячі по квартирах чи хатах.

– Розкажіть трохи про своїх дівчат. Хто вони за фахом, уподобаннями?

– Чимало жіночок з висшою освітою, є пенсіонери, є працюючі жінки. Але усі патріотично налаштовані і талановиті, творчі особистості. Тож нам разом цікаво.

В колективі багато талановитих особистостей. Є й така унікальна людина, як Галина Михайлівна, ця жіночка справжній скарб знань! Пані Галина досконало знає історію Дніпра та Катеринослава, водить деколи Дніпром екскурсії. Тож під час роботи ми дізнаємося про історію рідної землі, загалом України, обговорюємо багато різних питань. Усі дівчата наші дуже розумні та всебічно розвинені. Нам цікаво разом і робота йде непомітно, додає нам сил і енергії!

Є у нас дівчата такі, що мають кілько діточок маленьких, приклад – наша Оленька, ця молода матуся знаходить час для плетіння сітки, бодай на годинку приходить – вважає, що «кожен має робити щось, аби країна вистояла». Думаю, що такі дівчата є справжньою окрасою України. Її духовною міццю!

– Чи є у вас та ваших однодумців якийсь статус волонтерів?

– Ні. Ми ж не за статуси працюємо, – не за гроші, грамоти, а заради перемоги і миру!

– Ви вірите що разом наблизите перемогу?

– Безумовно. Якщо кожен щось робитиме заради цього, то як кажуть в Україні, гуртом добре й батька бити, не тещо ворога! Переможемо!

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.

Анфіса Букреєва-Стефко
фото-автора