Воєнні злочини: сексуальне насильство під час війни

Серед усіх видів воєнних злочинів до особливо цинічних зараховують СНПК – сексуальне насильство, пов’язане із конфліктом. Страж­дають від нього насамперед цивільні. Армії, недержавні збройні групи або терористичні організації застосовують сексуальне насильство в усьому світі як зброю війни та тортур. А також як покарання за політичні, громад­ські та релігійні погляди, участь у бойових діях на боці супротивника.

У 2022-2023 роках зі злочинами СНПК масово стикнулися й громадяни нашої країни. Станом на листопад 2023 року Офіс Генпрокурора України зареєстрував 235 випадків сексуального насильства під час війни, з них 13 – щодо дітей. Реальна ж кількість постраждалих значно більша, адже вони часто мовчать про пережите, боячись осуду суспільства і не сподіваючись на будь-чию допомогу. Далеко не всі готові відкрито говорити про пережите, давати інтерв’ю ЗМІ.

Отже, що таке сексуальне насильство. За міжнародним визначенням правозахисників – це протиправне посягання однієї особи на статеву недоторканність іншої. До такого насильства непропорційно досить вразливі жінки та дівчата, однак, його можуть зазнавати й чоловіки та хлопчики.

Видів СНПК нараховується багато. Це одна з причин, чому не всі постраждалі заявляють про скоєння злочину і не звертаються по юридичну, медичну, психологічну, соціальну підтримку.

Буває, що людина, яка пережила сексуальне насильство під час війни, прагне (свідомо чи несвідомо) якнайшвидше забути про це і намагатись жити, як і раніше. Проте є досить великий ризик, що отримані фізичні чи психологічні травми дадуть знати про себе згодом, можуть погіршити фізичне здоров’я, спричинити стан депресії, розпачу, відчуття глибокого приниження та самознецінення.

Отже, до видів сексуального насильства належать: зґвалтування, сексуальне рабство, проституція, примус до вагітності, аборту, стерилізації, шлюбу, сексуалізовані тортури.

Ба більше, сюди належать формування обґрунтованого передчуття або страху акту сексуального насильства, у тому числі шляхом сексуальних погроз, погроз зґвалтування; образи, приниження, залякування сексуального характеру; спільне утримання в одному приміщенні чоловіків та жінок, зокрема, без надання окремого туалету та/або душу, примусове (повне або часткове) оголення.

Багато українок та українців могли б розповісти про принизливе роздягання їх окупантами під час перетину блок­постів, начебто з метою пошуку небезпечних речей чи то знаків належності до «радикальних» формувань. Такий примус до оголення – сексуальний злочин.

Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС) зараховує певні види сексуального та гендерно обумовленого насильства до категорії воєнних злочинів у межах як міжнародних, так і неміжнародних зброй­них конфліктів.

«ДОБРОВІЛЬНІ СТОСУНКИ» В ОКУПАЦІЇ

Чи можна говорити про сексуальні стосунки за згодою між постраждалими та окупантами у місцях воєнного конфлікту? Очевидно, ні, оскільки в ситуації несвободи не може йтися про вільний вибір постраж­далих.

На практиці МКС виходить з того, що згодою не вважаються:

– будь-які слова або поведінка постраж­далої особи, коли сила, загроза сили чи примусу або використання примусового середовища підривають здатність постраждалої особи давати добровільну та справжню згоду;
– коли вона не здатна дати справжню згоду;
– мовчання або відсутність опору постраждалої особи щодо передбачуваного сексуального насильства.

За жодних умов постраждала чи постраждалий не бувають винними у скоєнні сексуальної наруги! Вся вина за злочин лежить виключно на тому, хто вчинив насильство. Це варто чітко розуміти оточенню постраждалих – їхнім рідним, близьким, сусідам, односельцям, усьому колу спілкування. І не намагатись перекладати відповідальність на постраждалу чи постраждалого.

ЯК САМЕ ЗЛОЧИНАМ СНПК ПРОТИДІЮТЬ В УКРАЇНІ?

Зараз це відбувається у формі допомоги постраждалим, котру надають фахівці державних та громадських організацій (їхній список див. у кінці статті). А також вивчення міжнародного досвіду і координації зусиль зі світовими інституціями. При Генеральному секретареві ООН існує посада Спеціальної представниці з питань СНПК. У травні 2022 року уряд України підписав із представницею ООН Рамкову угоду про співпрацю щодо запобігання та протидії СНПК.

В Україні відкрито 11 центрів допомоги для людей, які постраждали від СНПК та інших жахіть окупації й перебування у прифронтовій зоні.

ЧИ МОЖНА ПОКАРАТИ КРИВДНИКІВ?

Зараз покарання за злочини СНПК можливе лише на підставі міжнародних договорів. Адже в чинній редакції Кримінального кодексу України жоден вид сексуального та гендерно обумовленого насильства не згадується саме як воєнний злочин. Щоб це сталося, необхідно запровадити зміни до законодавства.

Верховна Рада ще 2021 року ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права». Станом на січень 2024 року закон направлено на підпис Президенту України, але документ не є підписаним, отже, не є чинним. Як тільки законодавчий акт набуде сили, згідно з його положеннями ст. 438 ККУ матиме назву «Воєнні злочини проти особи». І включатиме, зокрема, «Умисне вчинення (заподіяння) у зв’язку з міжнародним зброй­ним конфліктом чи збройним конфліктом неміжнародного характеру стосовно особи, яка перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права» таких дій, як «наруга над людською гідністю», «зґвалтування, сексуальна експлуатація, примушування до зайняття проституцією, примусова вагітність, примусова стерилізація або будь-які інші форми сексуального насильства», «катування або інше нелюдське поводження, або незаконне проведення будь-яких дослідів над людиною чи застосування до неї незаконних методів лікування, що є небезпечними для життя або здоров’я в момент їх проведення чи застосування».

Крім того, у ККУ буде доповнена ст. 4424 «Злочини проти людяності». В її Ч.1 йдеться про «Умисне вчинення (заподіяння) в межах усвідомленого широко­масштабного нападу або систематичних нападів на цивільне населення… …зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства».

За скоєння злочинів, передбаченими цими двома статтями визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Важливо, що закон установлює кримінальну відповідальність щодо «подій минулого», які вже кваліфікувалися міжнародним правом як злочин геноциду, злочин агресії, злочин проти людяності або воєнні злочини, але ще не передбачалися як злочини за ККУ. Отже, коли закон набере чинності, українські право­охоронці матимуть у своєму розпорядженні правовий механізм, що дасть можливість притягнути до відповідальності винуватців воєнних злочинів, у тому числі сексуально та гендерно обумовленого насильства, скоєних в Україні починаючи з весни 2014 року.

Але неодмінна умова збору інформації про злочин – повідомлення самих постраждалих про зазнане насильство. Якщо ця тема ­торкнулася вас, і ви маєте можливість звернутися до українських фахівців, зробіть це.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ ПО ДОПОМОГУ

Невідкладно, безкоштовно, конфіденційно

Центри допомоги врятованим

Мережа закладів, створена урядом України у співпраці з Фондом ООН у галузі народонаселення. Таких закладів 11, вони працюють у міс­тах Київ, Запоріжжя, Дніпро, Львів, Чернівці, Мукачево, Херсон, Харків, Полтава, Одеса, Кропивницький.

Урядова «гаряча лінія» з питань проти­дії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей. Інформаційні, психологічні та юридичні консультації.
Тел. 1547 (ціло­добово).

З повним пере­ліком організацій, які нададуть допомогу, можна ознайомися, відсканувавши QR-код.

ПІДГОТУВАЛА ОЛЬГА БОГЛЕВСЬКА