Як дніпряни побували на батьківщині «батька козацького»

Нещодавно Будинок-музей ім. Д. Яворницького в Дніпрі подарував усім бажаючим подорож на малу батьківщину українського історика, археолога Дмитра Яворницького. Учасники мандрівки відвідали село Борисівка (до 1897-го — Сонцівка. — Прим. автора), що на Харківщині, де народився й провів дитячі роки славетний історик козацтва. Подорож присвячена 162-й річниці від дня його народження/

Прикордонне село

Від Харкова до села Борисівка — понад півтори години їзди. Можна й швидше, та значна частина шляху — звивисті, розбиті ущент сільські дороги. До того ж чи то навігатор — поганий помічник, чи то якісь містичні сили не пускали нас у село, та наш водій кілька разів блукав, робив коло. Зрештою, доля зглянулася та вивела до Борисівки.

Загалом, трохи дивно почуваєш себе, їдучи сюди: з одного боку траси (за кілька метрів) — до неба їжачиться колюча проволока із надписом «Державний кордон України», а на під’їзді до села на мобільному включається роумінг. Ніби й в Україні — та відчуваєш себе як за кордоном.

Справа в тому, що село, в якому народився історик козацтва, примикає до межі з Росією. Лінія розмежування буквально навпіл роз­різає це мальовниче та колись єдине українське село (землі, що відійшли до Росії, зберегли назву часів Яворницького — с. Сонцівка), українська ж частина місцини іменується Борисівка.

А у XVIII столітті Борисівка і Сонцівка були одним населеним пунктом, яким керував пан Сонцев. Коли ж батько помер, двом братам-офіцерам Сонцевим (Івану й Борису) дісталися землі. Вони розділили спадок між собою. Звідси й назва сіл (нині у народі російську Сонцевку називають Іванівкою). Дана територія дуже мальовнича: укрита ярами, курганами, має невеличку, але повноводну річечку… Саме вона й стала держкордоном між селами. Тож стоїш на українському боці, дивишся на інший край, а там, за 100 метрів — Росія. До речі, якщо ви думаєте, що державний кордон у Борисівці кишить прикордонниками чи військовими, то помиляєтесь. Ми жодного не зустріли! Лише одного разу на трасі наш автобус зупинили військові. Поцікавилися метою подорожі й побажали успіхів.

Живуть ­патріоти

Слід сказати, що місцеві жителі дуже патріотично налаштовані — переважна більшість розмовляє українською мовою. Паркани дворів деяких селян навіть розмальовані у патріотичні кольори чи містять натяк на українські казки та легенди.

Село — невеличке, складається лише з кількох вулиць, що звиваються уздовж річки у бік тутешніх ярів.

У Борисівці надто пишаються своїм земляком — істориком Дмитром Яворницьким (1855-1940), який дуже полюбляв цю землю й присвятив малій батьківщині такі рядки: «Сонцевка — невелике село на відстані 35 верст від Харкова. На під’їзді до села впадає в очі прекрасний сад. Біля нього протікає невелика річка, яка надає саду чарівну красу і велич … Жителі села — українці. Вони відрізняються працьовитістю, охайністю, займаються виключно землеробством».

Пам’ятають про славетного земляка й у місцевій школі, що носить його ім’я. Поруч навчального закладу, що на вул. Садова, розташувався дуже гарний пам’ятник Дмитру Івановичу: історик зображений тут молодим. Його споруджено в листопаді 1998 року й з тих часів місце біля монумента стало дійсно сакральним, як для тутешніх жителів, так і для гостей села.

Окремо хочеться розповісти про школу та її вихованців, учителів. На жаль, вилюднює село — нині тут навчаються усього 37 діточок (приміщення розраховано на понад 300). Але діє при закладі й дитячий садочок.

Слід зазначити, що усі вихованці школи — дуже талановиті, пат­ріотично налаштовані хлопчики та дівчатка. Та й як тому не бути, коли їхні учителі — справжні дослідники та популяризатори українського надбання культури та історії!

А яка гарна Кімната-музей на честь Дмитра Яворницького створена у закладі. Під час нашого візиту учні та викладачі підготували цікаву історично-пізнавальну програму. Вони, як справжні гіди, одягнені у вишиванки, з гордістю й захопленням розповідали про свого славетного земляка.

Тож Борисівська школа могла б бути взірцевою для України, якби не вилюднювало село.

Завіса пам’яті

Та де ж будинок родини Яворницьких? На жаль, він не зберігся, але нам показали місце, де стояв колись — нині це заросла бур’янами, занедбана територія. Сумно стає, коли бачиш таке. Не звинувачую місцевих жителів. Вони й так багато роблять для увічнення пам’яті про славетного земляка. Але дивно, що за часи незалежності цю місцину не прибрано, не зведено меморіального будинку чи хоча б каменя з надписом: «Тут стояв будинок Яворницького».

Минають роки, а пам’ять про славетного українського «батька козацького» бережуть лишень українські пересічні люди…

Лишились спогади

Під час візиту до Борисівки нам пощастило побачити й криничку Яворницького — з неї брала воду родина Дмитра Івановича. Треба зауважити, що вода в ній і нині дуже смачна. А які навколо краєвиди: криниця розташувалася у мальовничій балочці, з одного боку її оточує лісок, а з іншого, мов гори, вивищуються природні вали. І нині відчувається присутність Яворницького. Кажуть, полюбляв він тут гуляти, розмірковувати. ..

Завершенням нашого візиту став спільний обід на подвір’ї школи. Відомий харківський краєзнавець Андрій Парамонов особисто приготував самаркандський плов, аби нагадати про перебування Дмитра Івановича у Самарканді.

От і чай ми пили зі справжнього самовару. А ще слухали українські народні пісні в сучасній обробці у виконанні Дмитра Чекурди, співробітника садиби Дмитра Яворницького у Дніпрі.

Тож візит у Борисівку лишив приємні спогади. На прощання директор Будинку-музею ім. Д. Яворницького у Дніпрі пані Яна Тимошенко запросила вчителів та учнів Борисівки відвідати даний заклад у нашому місті. Чекаємо гостей!

Анфіса Букреєва,

фото автора