Зореслав Байдюк: «Україна зробила велетенський крок уперед»
Близько 80 людей зібралися цими днями в дніпровському інформаційно-ресурсному центрі «Вікно в Америку» при обласній бібліотеці, аби послухати «Відверто про Америку» – розповіді про США журналіста Зореслава Байдюка. Колишній киянин, він уже 17 років працює у Вашингтоні, в українській редакції «Голосу Америки», програми якої транслюють національні та регіональні телеканали нашої країни. Цього року медіакомпанія відзначає своє 75-річчя. Пан Зореслав, ведучий кількох програм і заступник керівника української служби, відвідав вітчизняні міста, аби презентувати проекти «Голосу…» та дізнатися думку співвітчизників про телекомпанію. «Вісті» поспілкувалися із колегою.
«ЖУРНАЛІСТІВ БОЯТЬСЯ»
– Пане Зореславе, як Ви потрапили до «Голосу Америки»?
– 20 років тому доля закинула мене до Сполучених Штатів. До цього я закінчив Інститут журналістики у Києві, з 2-го курсу працював у телевізійному агентстві «Вікна». Перші три роки еміграції досить тяжко було влаштуватися на роботу за фахом. Я тоді ремонти робив, і стіни фарбував, й акваріуми обслуговував… Паралельно трудився як фрілансер для діаспорних видань, співпрацював із «Німецькою хвилею». Той період допоміг мені зрозуміти Америку й американців. А в 2000 році я потрапив до Вашингтона, і з того часу – в «Голосі Америки». Об’їхав із камерою усі великі поселення українців у США.
– Де журналістові краще працюється – в Україні чи США?
– З одного боку, в Україні працювати зараз цікаво, бо стільки подій відбувається. А з іншого, на жаль, більшість провідних телеканалів контролюються кількома людьми, які мають вплив на редакційну політику. В Америці журналістика незалежна. Там засоби масової інформації – це бізнес: якщо вони не приносять прибутку, їх не тримають. У США немає такого, щоб олігарх утримував певний ЗМІ, аби використовувати його для політичних цілей. Так, є власники, котрі мають свої погляди, проте на змістові новин це не відображається. Якщо взяти, наприклад, той же телеканал FOX, який вважається прореспубліканським, то їхні новини – чесні, класні, об’єктивні. Провідний ведучий даного телеканалу нещодавно у прямому ефірі відчитав президента, тому що той досить грубо поводився з журналістами. Усі знають, що Трамп дивиться FOX, і ведучий звернувся до нього: «Пане президенте, ви не маєте права так розмовляти з журналістами».
– В Україні подекуди з іронією журналістику називають четвертою владою. А в Америці?
– У США вона дійсно – четверта влада, тому з нею так бореться діючий президент. Якщо мас-медіа «розкопують» якусь проблему, то счиняється великий скандал, і всі, хто до нього причетний, починають виправдовуватися.
ОТОЧЕННЯ ВПЛИВАЄ
– А власники ЗМІ не можуть заборонити журналістам оприлюднювати певні речі?
– Якби такі випадки були, ми б про них знали. Але я про таке не чув. Знаєте, коли я приїхав до Америки, перші три роки думав: «А чому вони залишили цю річ без нагляду? Її ж можуть украсти!» Або: «А чому це вони підбирають за собою сміття?» Дивуєшся, смієшся з цих американців. А згодом починаєш міркувати так само, як вони. Я пам’ятаю, як нас дуже здивувало, коли ми брали напрокат лижі, і все, що нас попросили, це написати ім’я та адресу. І ми думали: як вони в цьому бізнесі тримаються, адже спорядження легко покрасти, бо ніхто не перевіряв, чи свої ім’я та адресу ти написав. Тобто, важливо створити критичну масу суспільства, яка буде мислити такими категоріями, тоді інші підтягуються, виховуються.
ДАВАТИ ПРИКЛАДИ
– Існує міф у росіян, що війна на Донбасі – це, насправді, війна між Росією та Америкою. Що скажете з цього приводу?
– (Іронічно посміхається). Я чув, як вони казали: «Якби не Росія, то Обама Крим забрав би». Я вам гарантую, що якби до 2014 року в Обами запитали, де Крим, він, хоча й знав про нього, бо освічена людина, проте на карті ніколи б його не показав. Іще з радянських часів існує цей міф, що в Америці, в ЦРУ, ФБР усі сидять і міркують, як щось погане зробити СРСР, Росії. Ну, це нісенітниця!
– А ще завжди в СРСР говорили, що «Голос Америки» – це голос впливу. Чи залишається це так і нині?
– Навіть під час «холодної» війни усе, що надходило з «Голосу Америки» – це були просто новини, а не пропагандистські програми. Так, ми хотіли б впливати на суспільство, аби допомагати йому ставати кращим, усвідомлювати, що є те, до чого варто прагнути. Для мене головний принцип – не повчати, а просто демонструвати. Ми у своїх програмах намагаємося зазвичай показувати: ось є приклад, хочете – вчіться, не хочете – не вчіться. Але мушу сказати, що українське суспільство змінюється, ви просто, може, цього не помічаєте. Воно рухається. Так, повільно, з болем, але менталітет покращується. На мою думку, Україна від 2014 року зробила велетенський крок уперед.
НАТАЛЯ РЕКУНЕНКО, ФОТО АВТОРА
