Міша Панчишин: «Я живу, аби творити»

У 2017 році цей хлопець взяв участь у популярному в Україні вокальному шоу «X-Фактор». 19-річний кухар-кондитер зі Львівщини Міша Панчишин потрапив до фіналу та став переможцем за результатами публічного голосування телеглядачів. Про свої творчі успіхи, життя після вокального проекту, захоплення і плани на майбутнє Міша ексклюзивно розповів журналісту «Вістей».

ГЛОБАЛЬНЕ ВІДКРИТТЯ

— Мішо, напевно, багато хто ставить тобі це запитання. Але все ж таки, що змінилося в твоєму особистому і творчому житті після перемоги у вокальному шоу «Х-Фактор»? Як змінився ти?

— Це запитання ставлять мені майже в кожному інтерв’ю, але щоразу я не знаю, що сказати. Ми змінюємося щомиті. Щодня отримуємо нові враження та досвід. Не буває однакової людини вчора і сьогодні, приблизно, як не буває однакової води у тій самій річці, яка тече, не зупиняючись. Наприклад, зараз у мене з вами відбувається цікава розмова. Впевнений, що ви поставите запитання, про які я навіть не думав.

Щось для себе переосмислю — і я вже інший. Кожна зміна впливає на моє особисте життя чи творчість. Але якщо говорити про «Ptashkinа» до «Х-Фактора» і нині, колись у мене було багато часу на стосунки. Кілька місяців тому я вдарився виключно в улюблену справу і творчість. Розумієте — наскільки різні ці дві людини: до «Х-Фактора» і тепер. Ці метаморфози не зупиняються і понині. Коли я усамітнився у творчості, коли спрямував на неї всю власну енергію, почався стрес.

Поступово я зрозумів: впадати в залежність від якоїсь однієї сфери життя не варто. Ціна цього висновку дуже висока. Я усвідомив, що стосунки з живими людьми дають можливість отримати справжні емоції. Саме вони надихають на творчість. Тобто ці дві сфери — творчість та відносини — взаємопов’язані. Допоки не здобудеш досвід, доти не отримаєш емоцію, ти — як письменник, який закрився у кабінеті й збирається написати твір. Напружується, а текст не йде. Бо немає досвіду, реальних емоцій, переживань, життєвих історій. Про що може написати ченець-затвірник, окрім своїх галюцинацій, які він отримує у чотирьох стінах? Можливо, це найглобальніше відкриття, яке я зробив після «Х-Фактора».

— Чому відмовився від сольної кар’єри і вирішив, що краще займатися гуртом «Ptashkin»?

— Насправді, все трохи інакше. «Ptashkin» — це мій псевдонім, який був у мене ще задовго до захоплення музикою. Так мене назвав один із друзів, коли ми йшли на ЗНО, і це стало моїм іменем серед близьких. А потім так називався рок-гурт. Тобто «Ptashkin» — це не назва гурту, а моя творча сторона, дуже особиста для мене. Це означає, що я ще серйоз­ніше заглибився у сольну кар’єру.

— Наскільки тобі комфортно співпрацювати із Вадимом Лисицею (музичний продюсер «Х-Фактора». — Прим. авт.)? Чи виникають розбіжності?

— Вадим — це енциклопедія практичного досвіду. З ним навіть сперечатися неможливо, бо він розповідає багато цікавого та цінного, а вільного часу на спілкування — небагато. Наша співпраця — це картина у теплих тонах.

ЧУТИ МУЗИКУ

— Мішо, ти сам є автором слів і музики своїх пісень. Звідки береш ідеї для їх написання?

— Моя творчість відрізняється від тієї, якою проникнута робота дизайнера, чи творчість, яка панує в офісі рекламної агенції. Перед ними стоїть завдання щось намудрувати згідно з технічним планом, здати роботу клієнту, отримати зарплатню, аби на неї потім жити… Вони шукають натхнення, тому що без нього їхня робота перетвориться на механічний конвеєр. У мене все навпаки. Я не творю, аби жити на ці гроші. Я живу, аби творити. Мені не потрібно чимось надихатися спеціально. Я живу за хвилею, проживаю момент на всі 100%. Коли енергія згенерована, її хочеться виплеснути у пісню. Розумієте відмінність — не знайти енергію для творчості, а навпаки: скинути енергію, щоб вона не заважала жити. Найсильніший двигун, який її генерує, — кохання.

— У чому плюси і мінуси музичної діяльності? Сприймаєш ти свою творчу діяльність як роботу?

— Лише плюси. Мінуси виникають, коли ми починаємо відділяти життя від творчості. Творча людина — творча в усьому. Вона готує незвичайні страви, творчо заповнює щотижневик, планує поїздки, у неї креативний підхід як до життя і відпочинку, так і до виконання робочих завдань. Тому мені важко відділити творчість від життя і чітко сформулювати межі — де починається повсякденність, а де рутина переходить у музику, і починається відпочинок від напруженого життя!

— Як у тебе складаються стосунки з фанатами?

— Я називаю їх слухачами. Я їх поважаю і вчу не ідолопоклоніння, а саме чути музику. Якраз фанатів я боюся: вони здатні на страшні речі, незважаючи на те, чи приємно це їхньому кумиру. А коли вони усвідомлюють, що у кумира також є власне життя, у них розбивається серце. Приблизно, як у наївної людини, яка біжить за тим, кого кохає, а потім налітає на скелю, бо забула спитати, чи їй хтось давав обіцянки любові. Обіцянку любити я можу дати лише слухачам — тим, хто насамперед чує мене, хто слухає зі мною музику. В такому разі нас об’єднує спільний інтерес — любов до музики.

БІЛЬШЕ, НІЖ ХОБІ

— Ким би ти став, якби не зайнявся музикою? Які інші професійні сфери тебе приваблюють?

— Став би художником, який працює на кухні. Вдень куховарив би, вночі — писав картини, і сам не здогадувався б, що десь у паралельному всесвіті вмирає музикант Ptashkin. На щастя, мені вдалося знайти себе.

— За освітою ти — кондитер. Чим зацікавила ця професія?

— Історію можна почати з моєї дитячої мрії стати художником. Я майже поступив на художню спеціальність, але кращий друг пере­конав іти з ним за компанію вчитися на кулінара. Я дуже вдячний йому, бо на­вчання кондитерської справи було одним із тих занять, які виховували в мені креативні навички.

— Наскільки мені відомо, ти пишеш картини. Це твоє хобі? В якому стилі твої роботи?

— Зараз рідко. Колись писав портрети. Будь-який художник скаже, що людина, яка ніколи не стикалася з процесом написання картини, думає про це в романтичному ключі. Вона бачить кінцевий результат. А художник скаже, що живопис не може бути просто як хобі. Причина банальна: тільки сядеш перед мольбертом, розкладеш фарби, пензлі, мастихіни, і забуваєш про час… Зупиняєшся аж під ранок, коли хочеться спати, але не можеш зупинитися. Руки замащені фарбою, яка вже не відмивається, а всі речі в кімнаті просякли запахом скипидару та розчинників. Тому потрібні відповідні умови, майстерня. Окрема кімната як мінімум, аби це не заважало тим, хто живе поруч з тобою. Це не те хобі, яким можна займатися коли і як хочеш.

ПОМИЛКИ ТА УСПІХ

— У тебе багато татуювань. Вони всі мають певний сенс, значення?

— Багато — це дуже відносно. Нещодавно я набив на шиї ювілейну, тридцяту — автограф дорогої мені людини. Для мене тату мають не стільки сенс, а більше особливий стан, з яким кожне тату пов’язане. Сенс можна знайти в чому завгодно, було б бажання.

— Ти вперше виступаєш у нашому місті? Чого очікуєш від концерту в Дніпрі?

— Сподіваюся, що публіка буде активною, і я захочу не раз сюди повернутися.

— Твоя порада молодим людям, які мріють про кар’єру артиста.

— Досвід та успіх — це не фарфорова статуетка з бездоганно глянцевою поверхнею. Це помилки, помилки, помилки… Не треба взагалі на них зациклюватися, треба просто розуміти, що ти хочеш, і продовжувати відшліфовувати майстерність, розуміти свою справу. А успіх — це природне побічне явище. Коли рухаєшся дорогою, ти не знаєш, чи є результат за поворотом. Треба налаштуватися, що шлях може виявитися довгим і нелегким, а на початку руху за поворотами нічого не буде. Нічого не змінюватиметься. Але потрібно набратися терпіння і продовжувати рух, не зупиняючись і не розчаровуючись. Це найголовніша стратегія для руху вперед, що б з вами не відбувалося!

— Мішо, і наостанок, твої побажання нашим читачам. Упевнена, серед них є і твої шанувальники.

— Я переконаний, що завдяки вашому виданню читачі наповнюються новими ідеями і позитивом. Тому бажаю їм навчитися переносити цей настрій у повсякденне життя, і будь-яка мета буде досягнута.

5 МАЛОВІДОМИХ ФАКТІВ ПРО МІШУ ПАНЧИШИНА
1. Улюблена страва: усе, що приготує батько.
2. Після концерту я відновлюю сили за допомогою … сну.
3. У школі я любив … Таню.
4. У житті ніколи не зможу пробачити … зраду.
5. Я мрію…. про мир.

АНАСТАСІЯ КОВАЛЬЧУК
ФОТО З АРХІВУ МІШИ ПАНЧИШИНА