Сім сходинок улюбленого футбольного клубу «Дніпро»
Зимові вечори — час теплої ностальгії та спогадів про великі спортивні емоції. Пропонуємо згадати найяскравіші сторінки з історії улюбленого багатьма футбольного клубу «Дніпро» — переможні матчі, європейські вечори, легендарні голи та імена гравців, які назавжди вписали себе в літопис дніпровського футболу.
Сходинка перша – яким усе було спочатку
Знавці футбольної історії сперечалися щодо дати створення «Дніпра». Тривалий час точкою відліку вважали 1925 рік, згодом – 1918-й, який офіційно і вважається роком заснування клубу. Але, наприклад, футбольний історик та спортивний журналіст Дмитро Москаленко вважає, що футбольний клуб у нашому місті бере початок із 1911 року як так званий «Алькор». Однак відомо нам усім: назву команда отримала в 1961 році, а до того називалася також БРІТ, «Петровець», «Сталь» та «Металург». За жодної із цих назв до канонічної команди особливих успіхів не досягали, як і в перші роки з назвою «Дніпро»…
Сходинка друга – усе змінив Лобановський
Наприкінці 1968 року до зовсім регіонального за радянськими мірками Дніпропетровська приїхав молодий Валерій Лобановський. У 29 років він очолив команду, яка тоді підпорядковувалася головному заводу космічної столиці. Директора підприємства та обласне керівництво дуже підкупили амбіції молодого киянина. І це був геніальний хід! Уже в наступному, 1969 році команда реально претендувала на вихід до елітного радянського дивізіону, але не вистачило самої дещиці. Втім, за підсумками 1971 року «Дніпро» таки тріумфував у Першій лізі Союзу та вийшов до Вищої. Футболіст Василь Лябік був яскравим нападником команди тих часів та із теплом згадує період Лобановського у Дніпропетровську. Він додав у ДНК клубу великі амбіції та бажання перемагати. Коли провінційна команда стала серйозним конкурентом для радянських грандів, Лобановський поїхав тренувати «Динамо», а у «Дніпрі» розпочався перехідний період.
Сходинка третя – крок назад перед проривом
Лобановського у «Дніпрі» замінив також колишній динамівець — Віктор Каневський. Він очолював команду із 1973 до 1977 року, але результати погіршувалися, а рівень, піднятий попередником, поступово просідав. Згодом був Вадим Іванов, але і його результати виявилися незадовільними. Потім сталася справжня сенсація — Йожеф Сабо та Андрій Біба стали біля керма команди. Але… не змогли втримати її у Вищій лізі, і за підсумками 1978 року команда залишила елітний дивізіон. Два роки клуб провів у Першій лізі, повернувшись перед сезоном 1981 року, щоб створити сенсацію!
Сходинка четверта – золота багато не буває
У 1981 році в команді з’явилися Володимир Ємець та Геннадій Жиздик. Вони змогли досягти локальних успіхів у Нікополі, і команда навіть потрапила до Першої радянської ліги. Тож нерозлучний дует відправився до обласного центру, де за два роки сталася справжня сенсація… Абсолютно неочікувано для всіх «Дніпро» став чемпіоном Радянського Союзу 1983 року. Після цього команда дійшла до 1/4 фіналу Кубка європейських чемпіонів, де лише у серії пенальті поступилася французькому «Бордо». У внутрішньому чемпіонаті після золота було два поспіль роки з бронзовими медалями, що змусило Ємця піти з команди. Новим тренером став Євген Кучеревський — із ним «Дніпро» у 1988 році вдруге виграв радянський чемпіонат, а через рік здобув і Кубок СРСР. Також команда у 1990 році вдруге дійшла до 1/4 фіналу Кубка європейських чемпіонів, але цього разу поступилася португальській «Бенфіці».
Сходинка п’ята – із відновленням незалежності
Коли Україна відновила свою незалежність і футбольний чемпіонат став окремим, Кучеревський команду залишив, а новим головним тренером став Микола Павлов. За часів Миколи Петровича у першому чемпіонаті України команда здобула бронзові медалі, а в другому чемпіонаті було срібло, хоча «Дніпро» лідирував більшу частину сезону аж до самого фінішу. Павлов залишив команду у 1994 році в момент фінансової скрути. Але знайшлися нові спонсори, і команду очолив колишній німецький шпигун та екснаставник збірної НДР Бернд Штанге, який, безумовно, додав нашим футболістам європейського менталітету, але залишив команду у 1996 році через прихід нових власників…
Сходинка шоста – Коломойський та Стеценко
Ігор Коломойський став власником футбольного клубу у 1996 році, Андрій Стеценко тоді ж обійняв посаду спортивного директора. За цей час команда багато разів ставала бронзовим призером, тричі грала у фіналах Кубка України, але до великих тріумфів завжди чогось не вистачало. У 2001 році до команди знову повернувся Євген Кучеревський, що покращив результати у внутрішніх змаганнях та досяг пам’ятних перемог у Європі, як-от домашня перемога 3:0 над німецьким «Гамбургом».
Сходинка сьома – яскравий спалах перед трагічним фіналом
Коломойському хотілося чемпіонства в Україні. Для цього запросили іспанського тренера Хуанде Рамоса. Він почав будувати потужну команду та прагнув сильних європейських трансферів, що змушувало власника вкладати у клуб значно більше коштів, але швидких результатів отримати не вдалося. Коли через початок російської агресії у 2014 році іспанець відмовився продовжувати контракт, Коломойський охолов до футболу. Після іспанця команду очолив Мирон Маркевич, який уже в наступному сезоні, нічого не ламаючи та не змінюючи радикально, на базі старих напрацювань зумів досягти нереального успіху — фіналу Ліги Європи 2015 року, який і донині гріє душу багатьом футбольним уболівальникам з усієї України. А що було далі… не хочеться навіть згадувати.
Олександр Комарук,
фото з відкритих джерел
