Степан Рудницький: «Ми — українці, земля, де живемо, зветься Україна»

Степан Рудницький є видатним українським ученим, який зробив величезний внесок у розвиток національної географічної науки. Його особлива заслуга як дослідника — в започаткуванні картографічного напрямку в українській географії. Завдяки Рудницькому нашу державу Україну фактично вперше на початку XX століття було представлено в картографічних працях як цілісний простор.

ГОЛОВНИЙ ЧИННИК

Степан Рудницький народився 3 грудня 1877 року в Перемишлі (тоді це була підавстрійська територія, нині Польща). Родина Рудницьких була освіченою. Тато, географ та історик, працював викладачем у школі, мати також була освіченою жінкою. Степан мав двох братів і сестру. Батьки намагалися прищепити дітям любов до України, її традицій та культури, що й стало головним чинником формування подальших інтересів та всього життєвого шляху хлопця.

Освіту він здобував спочатку в гімназії, по її завершенню вступив на філософський факультет Львівського університету. Там студента понад усе цікавила історія, одним із викладачів був Михайло Грушевський. Його лекції захоплювали Рудницького. Під керівництвом професора він підготував низку серйозних наукових розвідок з української історії XVI-XVII століть, які були надруковані в «Записках Наукового товариства імені Шевченка».

Через чотири роки навчання Степан був змушений перевестися на заочне відділення, бо помер батько й коштів на сплату за денну форму навчання в родині не було. Це дало можливість юнакові водночас навчатися та вчителювати. Учнями молодого педагога були діти із заможних родин.

У 1899 році Рудницький завершив навчання й отримав диплом, за яким мав право на викладання географії та історії в середніх школах. Також він учителював у Тернополі і Львові, а згодом вдався до поглибленого вивчення географії, студіюючи предмети природничого відділу в університеті.

АКТУАЛЬНИЙ ТВІР

У 1903 році Степан Рудницький поїхав до Відня, де упродовж року спеціалізувався за фахом. Водночас відвідував німецькі університети, де зай­мався детальним аналізом розвитку географічної науки в межах того часу. Обіймаючи посаду вчителя, Рудни­цький приділяв чимало уваги проблемам викладання географії в школах. Тож не дивно, що він присвятив цьому питанню працю «Нинішня географія», в якій виклав основні тези методологічних основ цієї науки, а також визначив її місце в науковій системі, обґрунтував предмет дослідження і довів наявність географічних законів. Згодом Степан долучився до організації географічної освіти у вишах.

Отримавши посаду приват-доцента філософського факультету й очоливши кафедру, він створив курс «Географія України». До речі, всі свої лекції читав винятково українською мовою. Дослідники вважають фундаментальною працею того періоду двотомник «Коротка географія України», який побачив світ у 1910 та 1914 роках. У ньому Рудницький обґрунтував територіально-географічний статус України як держави. Цей твір був актуальним як ніколи, бо тоді Україна була «розірвана» між Австро-Угорською та Російською імперіями.

У передмові до «Короткої географії України» вчений написав: «Ми — українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони, хоч розірвана вона на шматки, але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями. Та не тільки народ лічить українську територію в одну цілісність. Україна також з нинішніх оглядів мусить бути вважана за виразно зазначену одноцільну територію серед інших територій Європи. Навіть серед незалежних держав мало таких, що могли б зрівнятись з українською такою географічною особливістю».

ВИМУШЕНИЙ ЕМІГРАНТ

Друкуючись у періодиці, Степан Рудницький іноді підписувався як Ш. Левенко. Саме під цим ім’ям у 1915 році вийшла стаття «Чому ми хочемо самостійної України?». Вперше її було видано у Відні, а за два роки — в Берліні, Стокгольмі та Львові. Але не тільки ця стаття була популярною в Европі. Його праці систематично видавалися у Відні, Берліні, Берні, Будапешті, Бухаресті, Парижі.

Під час Першої світової Рудницький служив військовим географом при австрійському генштабі у Відні до 1917 року. Після повернення до Львова став експертом і радником з економіко- й політико-географічних питань при уряді Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), яка постала восени 1918 року внаслідок революції на українських землях колишньої Австро-­Угорської імперії.

Вже у листопаді того ж року поляки захопили Львів і Рудницький був вимушений емігрувати до Відня, тепер уже столиці Австрійської респуб­ліки, де викладав економічну географію в Академії зовнішньої торгівлі. Основним здобутком того періоду стало заснування Українського Вільного Університету в Празі у 1921 році. Степан Рудницький був одним із фундаторів його відкриття, окрім того, очолив філософський факультет і викладав географію.

У жовтні 1926-го емігрував уже до УРСР, де очолив кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові — тодішній столиці республіки. Роком пізніше заснував Український науково­дослідний інститут географії і картографії і став його першим директором. У 1929 році Рудницький отримав звання академіка Всеукраїнської академії наук. Під його керівництвом працював Музей антропології та етнографії ім. Федора Вовка у Києві. 30-ті роки відзначились участю Степана Рудницького у заснуванні, а згодом — редагуванні журналу «Вісник природознав­ства», також він брав участь у складанні Української Радянської Енциклопедії.

ЩЕДРА «ВИНАГОРОДА»

Радянська влада щедро «винагородила» Рудницького за сумлінну працю та здобутки. У березні 1933 року видатний учений був заарештований органами НКВД СРСР і опинився за ґратами, звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації, шкідницт­ві та шпигунстві, а у вересні за постановою судової трійки колегії ДПУ УСРР — отримав п’ять років позбавлення волі.

Покарання географ відбував у таборі «Свірлаг» (Свірський концтабір), на об’єктах Біломорсько-Балтійського каналу (Республіка Карелія), у Соловецькому таборі особливого призначення (ГУЛАГ) на Соловецькому архіпелазі в Білому морі (Архангельська область, РРФСР), але й там не полишив своєї праці.

Написав дві книги: «Геономія (Астрономічна географія)» і «Ендогенна динаміка земної кори», рукописи яких, на жаль, не збереглися. 9 жовтня 1937 року Особлива трійка управління НКВС Ленінградської області засудила Рудницького до найвищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох, за півтора десятка кілометрів від робітничого селища Медвежа Гора (карельською — Каргумякі, нині Медвеж’єгорськ, Республіка Карелія).

Разом із вченим убили ще 134 людини з так званого «соловецького етапу», серед яких були не менш видатні українці: режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, професори Київського університету Микола Зеров і Павло Филипович, письменники Василь Атаманюк, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Антін Крушельницький із двома синами, академік Матвій Яворський та багато інших зі «Списку Сандармоху».

Загалом на площі 10 га у 30-ті роки органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей — переважно спецпоселенців, в’язнів з таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителів навколишніх сіл. Усього на цій території було виявлено 236 розстрільних ям. У липні 1997 року громадським активістам удалося знайти місце масових страт людей, а у жовтні відбулося офіційне відкриття меморіального цвинтаря за участю родичів загиблих. Тоді ж установили п’ять перших «групових» пам’яток Сандармоху. Серед них був і дерев’яний український хрест. У 2004 році його замінили козацьким кам’яним хрестом з написом «Убієнним синам України»…

Степана Рудницького, видатного українського вченого, який стояв біля витоків сучасної географічної науки у нашій державі, реабілітували навесні 1965 року і відтоді почалося поступове повернення його забутого імені до науки й суспільства. У березні 1990-го він був посмертно поновлений у складі АН України.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ИНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)