Володимир Захарчук: служіння пам’яті, науці й мистецтву
Є люди, які не просто зберігають пам’ять, – вони вдихають у неї нове життя. Саме таким є Володимир Захарчук – офіцер запасу, ветеран педагогічної праці з Благодатного Широківської громади на Криворіжжі.
Він – знаний краєзнавець, багаторічний активний член ради Широківського народного історико-краєзнавчого музею, дослідник рідного краю, закоханий у природу та легенди балки Кобильна. Наукові зацікавлення та просвітницька діяльність краєзнавця давно здобули повагу серед земляків.
Де народжується любов до рідної землі
Є місця, які не просто залишають слід у пам’яті, – вони формують людину. Для Володимира Захарчука таким місцем стала не лише мальовнича балка Кобильна, або, як її називають місцеві мешканці, Кобильня, а й одне з найдавніших сіл Криворіжжя – Шестірня. Тут не історія зі сторінок підручників, вона поруч: звучить у легендах, зберігається в камені, відчувається в самому повітрі.
Шестірня має глибоке коріння, що сягає XVII століття. За переказами, село виникло 1689 року на місці козацького зимівника козака Шульги, якого прозвали Шестернею через незвичну ознаку: шість пальців на руці. Саме від цього прізвиська й пішла назва поселення, що згодом стало важливим осередком козацького життя.
Історичні події не оминули цієї землі. Після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році царська влада розпочала масштабне переселення козаків і роздачу їхніх земель поміщикам та іноземним колоністам. Частина козаків опинилася в державних поселеннях, серед яких була й Шестірня. Саме в цьому регіоні формувалися осередки чорноморського козацтва.
Архівні документи зберегли імена тих, хто творив цю історію. У сповідальних розписах церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Шестірні згадуються Сидір Білий та Федір Бурсак – постаті, що згодом стали кошовими отаманами Чорноморського козацького війська. Це не просто імена, це жива нитка, що з’єднує сучасність із героїчним минулим.
Особливе місце у Шестірні займає старовинний козацький цвинтар. Кам’яні хрести, що стоять тут століттями, мовчки розповідають про долі воїнів. На них і сьогодні можна прочитати написи кінця XVIII століття. Ці поховання – одні з найдавніших у всій області, і кожен напис на камені звучить як відгомін минулих епох.
А ще є легенди. Про підземні печери, де козаки переховувалися під час ворожих набігів, щоб потім зненацька вийти назовні й дати відсіч ворогу. Чи це історія, чи переказ – сьогодні сказати важко. Але саме такі оповіді формують дух місця, наповнюють його особливою силою.
Історія краю, козацька слава, пам’ять про предків стали для Володимира Андрійовича частиною особистого світогляду. Саме тому в роки становлення незалежної України він активно долучився до відродження козацтва в регіоні, виступив на захист козацького цвинтаря у Шестірні, усвідомлюючи його значення як унікальної пам’ятки.
І сьогодні Володимира Андрійовича добре знають як знавця історії краю, а журналісти з Кривого Рогу та Дніпра часто запрошують його як гіда-краєзнавця під час підготовки матеріалів про козацьку спадщину.
Бо є люди, які просто живуть на своїй землі. А є ті, хто відчуває її серцем, береже пам’ять і передає її іншим. Саме до таких належить Володимир Захарчук.
«Балка Кобильна»: пам’ятка природи
На початку 2026 року побачило світ видання «Балка Кобильна» – результат багаторічної дослідницької праці Володимира Захарчука.
Це комплексна пам’ятка природи на території колишнього Широківського району, де поєдналися карстові утворення, степова рослинність і численні історико-культурні об’єкти. У книзі автор не лише досліджує рослинний світ, а й подає ґрунтовний краєзнавчий матеріал, занурюючи читача в минуле цього краю.
Цій унікальній місцевості 5 грудня 2014 року рішенням обласної ради було надано статус регіонального ландшафтного парку.
Серед унікальних природних куточків Дніпропетровщини, де балкова мережа налічує кілька тисяч балок, вона посідає чільне місце. Навіть у самій її назві вгадується якась загадковість, а уява малює щось таємниче і хвилююче.
Про природну цінність балки знали давно. Свого часу про неї згадував Дмитро Яворницький, зокрема, описуючи історію про поміщика із сусідньої Заградівки, який бачив останній табун диких коней-тарпанів.
Легенди ж переносять нас у ще давніші часи. Розповідають, що під час татарських набігів частина худоби тікала і дичавіла в степу. Тварини знаходили прихисток у печерах із таємними входами, а в одному з табунів ватажком була стара кобилиця. Можливо, саме звідси й походить назва балки.
– Моє дитинство минуло в селі Запоріжжя. Від батьківської хати до Кобильної балки треба було пройти зо два кілометри. Найкращою порою для мене була весна, адже тоді в балці все буяло, можна було знайти рідкісні рослини й квіти, побачити зайців, косуль, кабанів. На жаль, нині вціліли лише зайці, – ділиться спогадами автор. – Засмучує те, що з кожним роком усе більше відчувається вплив господарської діяльності людей на екосистему балки, що негативно відображається на багатющому рослинному світі.
Ще в дитинстві він відкрив для себе печери балки. Вони були частково засипані, де-не-де зяяли невеликими проваллями. Дослідження засвідчили, що печери двоярусні та розгалужені. Нижні рівні, майже не вивчені, мають ознаки втручання людини, що дає підстави досліднику припускати їх використання ще за козацьких часів.
Під час навчання на природничому факультеті Криворізького педагогічного інституту під керівництвом професора Івана Добровольського Володимир Захарчук розпочав наукове вивчення рослинності балки. Два роки він проводив спостереження на дослідних ділянках, вивчаючи вплив природних чинників на флору. Результатом стала наукова робота «Степові рослини балки Кобильної» (1989), високо оцінена науковим керівником.
Саме йому автор присвятив свою книгу.
Історичне минуле, вирізьблене в дереві
Крім наукової діяльності, в житті Володимира Захарчука є ще одна важлива грань – художнє різьблення по дереву.
Частину його творчого доробку відвідувачі змогли побачити під час презентації книги в Широківському історико-краєзнавчому музеї. Серед робіт інтерес викликають різьблені маски, герби, образ козака Шестірні тощо. Кожна вирізняється точністю деталей, історичною достовірністю та впізнаваним авторським стилем.
Окремої уваги заслуговує унікальний комплект шахів, у якому на чорно-білих клітинах відтворено протистояння козацького війська та османської армії
XVII століття.
Висота кожної фігури сягає 20 сантиметрів, і кожна з них є окремим витвором мистецтва.
У козацькому війську замість традиційного короля – кошовий отаман із булавою, а замість королеви – козацькі клейноди як символ влади і честі. Офіцерів уособлюють осавули, а поруч вершники, гармаші. Особливої уваги заслуговує передня лінія – сліпі кобзарі з кобзами, які, за задумом автора, виконують роль розвідників.
Їм протистоїть османська сила – військо на чолі із султаном. Поруч із ним – постать Роксолани з колючою трояндою як символом складної долі, далі – військові чини (ага або баши), кіннота, слони. Передню лінію формує піхота, що історично асоціюється з яничарами – однією із найгрізніших сил свого часу.
Як розповідає сам різьбяр, ідея створення такого масштабного та символічного твору з’явилася ще близько 15 років тому, а безпосередня робота над шахами тривала два роки.
– Хотілося показати наше історичне минуле, вшанувати пам’ять славних запорожців. Довелося багато працювати в бібліотеці, вивчати культуру, одяг, деталі військового спорядження, особливо турків-османів, – ділиться майстер.
Цікаво, що до різьблення по дереву Володимир Захарчук прийшов уже в зрілому віці. Перші кроки зробив під час проходження армійської служби на різних посадах у 1974–1983 роках: побачивши роботу прапорщика, зацікавився і вирішив спробувати власні сили. Відтоді різьблення стало невід’ємною частиною його життя.
Сьогодні роботи майстра знаходять поціновувачів не лише в Україні. Вони прикрашають оселі в Польщі, Мексиці та Японії.
Творчість Володимира Захарчука – це спосіб зберегти живу пам’ять про рідний край і передати її прийдешнім поколінням.
Олександр КОЗЛЕНКО,
фото автора та з архіву Володимира Захарчука
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
