Андрій Денисенко: «Я по натурі такий, що ніколи не буду здаватися»
Андрій Денисенко – ветеран із Дніпра. Його життя нагадує гостросюжетний фільм: у 2021 році він вирішив відкрити власну справу, навіть попри значні фінансові ризики. Попереду була повномасштабна війна, служба в територіальній обороні та важке поранення. Та, незважаючи на всі випробування, Андрій не зупинив розвиток власного бізнесу, після реабілітації повернувся до справи і продовжив рух уперед. В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» він розповів про те, коли вирішив доєднатись до захисту держави, навіщо агроному потрібен ступінь доктора філософії та як йому вдалося після повернення з фронту і реабілітації не тільки не втратити бізнес, а й розширити його.
Також Андрій розповів, як виграв конкурс в Українському ветеранському фонді Мінветеранів – першому в нашій країні, який за кошти державного бюджету, співфінансування українських і міжнародних партнерів сприяє бізнесу та стартапам ветеранів, їхніх родин та сімей загиблих захисників і захисниць. Це бюджетна установа, яка належить до сфери управління Міністерства у справах ветеранів. Він був створений у лютому 2022 року і розпочав свою роботу напередодні повномасштабного вторгнення рф. Уже кілька років поспіль фонд запускає конкурсні програми фінансування бізнесу ветеранів. Також фонд надає безоплатну юридичну та психологічну допомогу, сприяє перекваліфікації ветеранів і допомагає адаптувати їхні військові навички та знання до запитів на ринку праці. Грантові конкурси визнані однією з найефективніших державних програм в Україні, яка надає від 500 тис. до 1,5 млн грн безповоротної фінансової допомоги на створення або масштабування бізнесу. Такі суми покривають суттєві потреби підприємців, дають змогу зробити стрибок у розвитку бізнесу.
Фонд регулярно запускає нові тематичні відбори, які відкривають фінансові перспективи для ветеранів, членів їхніх родин та родин загиблих героїв. Участь у грантовій програмі можуть брати і юридичні особи, за умови, якщо частка засновників-ветеранів підприємства становить від 60%.
За весь період реалізації конкурсних грантових програм до Українського ветеранського фонду надійшло 2 672 заявки, нині вже 814 проєктів-переможців працюють на розвиток української економіки, а ветеранські бізнеси для розвитку власної справи отримали 993 млн грн. Із 2022 року фонд профінансував понад 15 грантових конкурсів. Переможці займаються різними справами – вирощують часник, розширюють пасіку, облаштовують деревообробний цех, запускають спеціалізоване таксі для осіб з інвалідністю, відкривають ветеринарні центри, ферми, фітнес-центри, шиють одяг тощо.
Крім грантових програм від 500 тис. грн, Український ветеранський фонд компенсує витрати до
20 тис. грн на купівлю предметів та товарів для ведення власної справи. У межах програми компенсуються лише вже витрачені заявниками кошти. Програма діятиме до завершення воєнного стану в країні.
Власна справа
– Пане Андрію, розкажіть трішки про себе. Я знаю, що ви народились в іншій країні. Тож як опинились у Дніпропетровській області?
– Так, я народився у Ташкенті, батько був водієм, мати – бухгалтеркою. Коли мені виповнилося
14 років, батьки вирішили переїхати в Україну. Ми оселилися в Павлоградському районі, в селі Троїцькому. Вони придбали ділянку, де стояла простенька хата, новий будинок зводили самі. Працювали на землі, мали невеличке господарство, батько тримав пасіку. Сам я попервах не думав займатись агрономією, а двічі намагався вступити до школи міліції. Спочатку не вистачило балів, другий раз – усе вийшло, але загубили мою медичну картку і я її так і не знайшов.
– Що спонукало зайнятися аграрною сферою та коли виникла думка про власний бізнес?
– Після армії все ж таки обрав аграрний напрям. Думав вступати до технікуму, здобути фах пасічника і далі розвивати батьківську справу. Та сестра порадила спробувати вступити до Дніпропетровського аграрного університету. Так я став студентом, спочатку навчався на механічному факультеті на інженера-механіка, а потім перевівся на агрономію. Дуже пощастило, що, ще навчаючись у виші, я пішов працювати за спеціальністю – взяли на роботу агрономом-консультантом. Потім працював у компаніях, які займалися засобами захисту рослин. Деякий час навіть працював у Вінниці за тим же напрямом. Із набуттям досвіду почав задумуватись про власну справу, хотілось присвячувати їй весь вільний час. У 2020 році я побував на одній із аграрних виставок у Вінниці, побачив німецьке обладнання для інженерного внесення рідких добрив за технологією Cultan та вирішив його придбати і розпочати власну справу.
– Чому вас зацікавило саме це обладнання?
– Кращого способу використання добрив іще ніхто не придумав. Німці цим методом почали займатися ще в середині 1980-х років і зараз дійшли до такого рівня, де все точно та економічно. Це технологія, яка дає змогу вносити рідкі добрива точково і прямо в ґрунт, на глибину до 8 см, за допомогою спеціального інжектора, що забезпечує рівномірне живлення рослини. Немає втрат від ерозії, вітру, температур. Німці користуються цим методом уже років 15, ми дізнались про нього десь 9 років тому.
– Що було найважче для вас у той період?
– Мені потрібно було зробити передоплату за обладнання – 10%. Я знайшов кошти, обладнання вже стояло в дилера на площадці. Я «закріпив» його за собою та почав шукати кошти, щоб оплатити, будучи впевнений, що знайду їх. А це значна сума – більш як 3 млн грн. На початку 2021 року за програмою «5-7-9» отримав у банку кредит, сплатив за обладнання та почав розвивати власну справу. Буквально за кілька місяців почалася повномасштабна війна.
Бойовий шлях
Текст – Де вас застало вторгнення рф?
– Я був удома. Прокинувся від шуму пролітаючої повз будинок ракети. Після цього чотири дні без сну. Старша донька була в цей час у Києві, не могла виїхати, потім якимось чином їй вдалося потрапити на потяг до Дніпра. Вона приїхала на 4-й день. Я видихнув і одразу пішов та записався до територіальної оборони. Через день мене з речами відвезли на збірний пункт та видали автомат. Я потрапив до 234-го батальйону 128-ї бригади тероборони. Спочатку ми були задіяні в захисті Дніпропетровської області, потім нас відправили на Вугледарський напрямок, де ми тримали позиції.
– Як ви отримали поранення?
– Це сталося у вересні 2022 року на Донеччині. Прилетіло позаду мене. Спочатку був вибух, шум у голові. Подивився на ногу – побачив артеріальну кров, яка швидко текла прямо у взуття. Самостійно намагався накласти турнікет, але не виходило, потім допомогли побратими і цим урятували мені життя.
– Що найбільше запам’яталося з того дня?
– Прийшов до тями вже в бліндажі, де мені капали у вену фізрозчин. Потім повезли до стабілізаційного пункту. Парамедик, який був поруч весь час, просив міцно тримати за руку і не давав спати. У госпіталі в Кураховому хірург шість годин зшивав артерії. Мені дуже пощастило, що лікар виявився мегаспеціалістом і в нього був час на це. Потім мене відвезли у Дніпро, в одну з міських лікарень. Далі була тривала реабілітація – відновлювався пів року. Нині кожен рік проходжу обстеження в лікарні та реабілітаційному центрі.
– Де взяли сили на те, щоб продовжувати справу після поранення?
– Я по натурі такий , що ніколи не буду здаватись. Із мотиваторів у мене неповнолітня донька – це мій стимул. Та й я ще не всі ті плани та завдання, що ставив перед собою, виконав. У 2023-му в мене була незакінчена справа. Перед вторгненням рф я був відрахований з аспірантури. Коли лежав у лікарні після поранення, провідати мене прийшла моя викладачка і запропонувала перевестись в аграрний університет та відновитись в аспірантурі. У 2023 році я відновився. Нині залишився захист. Цьогоріч планую стати доктором філософії з агрохімії. Це фахова річ, яка в майбутньому буде допомагати мені в роботі.
Повернення до науки та бізнесу
– Чи боялися, що у вас заберуть обладнання, поки ви були на фронті та реабілітації?
– Спочатку думав: заберуть – значить заберуть. Коли почав відновлюватися, зрозумів, що треба боротись і тут. Багато працював та нині кредит за нього повністю виплачений.
– Ви стали переможцем грантової програми «Варто почати власну справу» від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Розкажіть, як дізналися про цю програму та чому вирішили взяти участь?
– Після реабілітації повернувся до заняття власною справою. В мене було тільки обладнання для внесення добрив – здавав його в оренду. Власник наділу чіпляв його до свого трактора і обробляв свою землю. А хотілося надавати послугу комплексно – щоб бути більш мобільним, не залежати від інших та надавати повну послугу. Для цього мені потрібен був трактор. Про програму дізнався випадково, просто гортав соціальні мережі і побачив рекламу, зацікавився і ось що вийшло (усміхається. – Прим.ред).
– Чи важко було брати участь?
– Були визначені строки подання, потім розглядалась моя заявка. Процес доволі тривалий, але все відбувалося покроково. Потім були тренінги, співбесіди та захист програми у вигляді презентації. Я розповідав комісії, навіщо мені потрібна техніка. Мою заявку погодили, потім я чекав кошти і зміг оплатити купівлю трактора. Я був упевнений у власних силах, у тому, що це робочий бізнес-план, це були не повітряні замки, а робоча модель для середнього бізнесу. Коли виграв – звичайно зрадів, тому що в моєму житті мені таких подарунків ніхто не робив. Було дуже приємно, що оцінили мою роботу. Тепер маю трактор.
– Що можете порадити тим, хто хоче, але вагається?
– Якщо є найменший шанс отримати будь-який грант – потрібно його використати. Навіть якщо не вийде зараз – може вийти наступного року. Як мінімум – це досвід.
– Які у вас плани на майбутнє?
– У 2020 році я накреслював собі плани і запланував, що відкрию п’ять точок із обслуговування в Україні, але нині хоч би відкрити три. Це дуже ресурсомісткий процес, тому що дороговартісне обладнання, а якщо ще брати трактор, то в два рази підвищується навантаження. Плани в будь- якому разі є, вони нікуди не зникли, а просто трохи затрималися в часі. Та я не сумніваюся, що все вийде.
Тамар Бєлкіна,
фото з архіву Андрія Денисенко
Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”.
